В коментарях спитали / В комментариях спросили

"А как вы определяете объективность? (статей, информации)

Розгорнуто пояснюю.



Про історичні джерела.

На першому уроці історії в німецькій школі дітей вчать про первинні і вторинні джерела, історичні або літературні.

Наприклад, викопні рештки або старовинні знаряддя праці – це первинні джерела. Навіть документи – це первинні джерела, хоча з того моменту, коли людішки щось починають там писати, це викликає одразу підозру щодо достовірності.

Наприклад, є старовинні історичні документи, що підтверджують право на будівництво якогось середньовічного замку десь в Тіролі на конкретний рік. Саме тоді була надано офіційне право вассалу на зведення будівлі. Але історики дослідили дерев”яні балки, які використовувались в будівництві фундаменту і все вказує на те, що замок почали зводити років на 20 раніше. Отже, для об”єктивності бажано декілька незалежних первинних джерел.

Вторинні джерела – це вже переварені і відригнуті людішками новини. Наприклад, літописні спогади про цей замок.

Про інформаційну сучасність і ієрархію довіри

Це все про історію, де і так мохом поросло. Про сучасність мало б бути простіше – ці події відбуваються на наших очах. Але в інформаційному сміттєзвалищі потрібно проводити розкопки не менш ретельніше, ніж археологічні. Звісно, не забуваючи при цьому bias власної суб”єктивності та інші похибки.

1. Більше всього я довіряю власним очам. Вони також можуть підводити, але така похибка є і в інших. Тому все одно правильніше покладатись на власні очі.

2. Потім я довіряю свідченням моїх особистих друзів і знайомих, які також щось бачили на власні очі.

3. Трохи менше, але я довіряю офіційним документам на офіційних сайтах. Власне оціночне судження даю вже сама.

4. Ще менше я довіряю пресі. При цьому є преса, якій я довіряю більше, та, якій я довіряю менше і та, якій я зовсім не довіряю. Це я визначаю порівнянням джерел і історією викритої прямої брехні та дезінформації. Знову ж таки, інформація у пресі є первинна і вторинна. Сухі факти журналістів-очевидців – це первинні джерела. А інтерпретація – вторинні.

5. Зовсім не довіряю свідченням незнайомців анонімних та не дуже, навіть якщо вони виглядають достовірно, але я не можу перевірити. Це нерелевантна інформація для встановлення істини.

Приклади з життя.

Навіть якщо на руках інформація первинна, я вбудовую її у контекст власного досвіду (п.1), якщо він є. Якщо його нема, я просто відкладаю в стопочку до вияснення додаткових обставин.

Про це дещо докладніше з прикладами:

Я проживаю в Німеччині більш, як третину мого життя. Я відчуваю себе досить інтегрованою і спілкуюсь з широким колом знайомих. Я об”їздила країну більше, ніж мої німецькі колеги. Недавно в містечку, де я живу, проходив концерт якоїсь співачки. Я з подивом спостерігала дикий ажіотаж- на концерт бігли і старий, і малий. Ім”я співачки (Андреа Берг) я чула вперше. Погуглила і відкрила собі очі. По рівню популярності це щось на кшалт Алли Пугачової. І я за 15 років жодного разу медійно не переткнулась. В результаті я дуже обережно оцінюю свій реальний рівень занурення у суспільство. Слона-то я не запримітила.

Я почуваюсь в Німеччині суперово. Наприклад, я б дуже здивувалась, коли раптом під Бранденбургськими воротами утворився майдан і німці пішли палити шини під Бундестаг. АААА! Такий хороший бундес хочуть розвалить дурні бюргери! Але тут я згадую Андреа Берг і думаю, що я не дуже добре знаю німців, може їм щось таке муляє, чого я насправді не помічаю. Я думаю, що подібне здивування відчувають ті, хто не розділяє "ідеали майдану
ТМ". Виходячи з мого власного досвіду, це корелює з недостатнім рівнем інтегрованості і загальним задоволенням життям: було ж ніби так все добре і тут бумс! маєш тобі.

Повернемось до новин. Якщо ви не живете в Німеччині, то ви навряд чи уявляєте наскільки важливо, що сказав Гізі, навіть якщо вам переклали, що він сказав і вам страшенно це сподобалось.

Отже, якщо про країну, або про людей, або про події розмірковує людина, яка не була там, або була декілька разів, або має декілька знайомих – це інформаційне сміття. Так само я ставлюсь до оцінки окремого фрагменту первинного джерела без уявлень
всього бекграунду. Приміром німецький журналіст мені може продемонструвати фотку нацика в Україні, яку він сам сфоткав, але я краще нього розбираюсь, де у сусіда закопаний кулемет.

Ще раз про інтегрованість і інформованість, як критерій достовірності.

Я жила в Україні і регулярно там буваю – на Заході, Півночі і Центрі. Я знаю соціальний зріз, як власну кишеню. Я знаю як і про що ці люди говорять, чим живуть і дихають, молоді і старі, в містах і селах. Я відчуваю глибоку емпатію до цих людей. Мені достатньо інформаційного натяку, щоб я могла побачити місце новини в загальній картині подій.

Я була один раз в Криму і жодного разу не була в Донецьку. У мене дуже мало знайомих і родичів там. Через це я дуже обережно оцінюю будь-які новини звідти.

Що стосується новин з Росії. Я була там всього один раз. У мене там є родичі і хороші друзі. Одним живеться в Росії чудово, іншим – не дуже. І ще у мене є залишки досвіду спільного історичного простору і цей досвід
мені не подобався. Спостерігаючи за прямою мовою теперішнього лідера Росії (першоджерело), мені здається, що він хоче відновити цей період. Я до цього ставлюсь різко негативно.

Про США. Я там була один раз. Загалом мені сподобалось. У мене там є хороші друзі. Їм живеться в США дуже кльово і вони чогось люблять ту країну. Я довіряю їхній думці, але моє власне відчуття про США настільки схематичне і поверхневе, що я власну думку намагаюсь тримати при собі, а чужі – фільтрувати. Довіряю тільки знайомим.

Це я знову відхилилась. В новинах варто не забувати зацікавленість сторін і враховувати дихотомію оціночних суджень, в залежності від кута зору: шпигун і розвідник, визвольний рух і сепаратизм, анексія і воз”єднання, тощо.

Таким чином, я вважаю, що

1. найкраще розбираюсь в новинах про ГМО (я їх вмію робити власними руками);

2. непогано в подіях в Україні, але не усієї (бо я там народилась і жила більшу частину мого життя);

3. трошки гірше можу судити про події в Німеччині (я тут наразі живу, причому досить довго);

4. найгірше розбираюсь в подіях в Росії (я там була один раз);

5. і майже зовсім не розбираюсь в подіях в інших країнах. Якщо так подумати, то вони мене і не цікавлять насправді.

Власне, такий оціночний шаблончик я прикладаю до генераторів і ретрансляторів новин у мене в затишній днявочці.

І на завершення.

Як

сказав
ляпнув днями один трохи відомий мені німецький продюсер маловідомої мені німецької співачки Андреа Берг (до речі, хто не в курсі, його звати Дітер Болєн): ось дивись. У тебе є своя думка. І у мене є своя думка. Але моя власна думка подобається мені більше, бо це моя думка.

І не посперечаєшся ж.

________________________________________
______________________________

Развернуто объясняю.

Про исторические источники.

На первом уроке истории в немецкой школе детей учат о первичных и вторичных источниках, исторических или литературных.

Например, ископаемые остатки или старинные орудия труда – это первичные источники. Даже документы – это первичные источники, хотя с того момента, когда людишки что-то начинают там писать, это вызывает сразу подозрение относительно достоверности.

Опять например, есть старинные исторические документы, подтверждающие право на строительство какого-то средневекового замка где-то в Тироле на конкретный год. Именно тогда была предоставлено официальное право вассалу на возведение здания. Но историки исследовали деревянные балки, которые использовались в строительстве фундамента, и все указывает на то, что замок начали возводить лет на 20 раньше. Итак, для объективности желательно несколько независимых первичных источников.

Вторичные источники – это уже переваренные и отрыгнутые людишками новости. Например, летописные воспоминания об этом замке.

Об информационной современности и иерархии доверия.

Это все об истории, где и так мхом поросло. Судить о современности должно быть проще – эти события происходят на наших глазах. Но в информационной свалке нужно проводить раскопки не менее тщательно, чем археологические. Конечно, не забывая при этом bias собственной объективности и другие погрешности.

1. Более всего я доверяю своим глазам, хотя они тоже могут подводить. Если учитывать, что такие погрешности есть у всех, то все-равно лучше доверять своим глазам.

2. Затем я доверяю свидетельству моих личных друзей и знакомых, которые тоже что-то видели собственными глазами.

3. Чуть меньше, но я доверяю официальным документам на официальных сайтах. Собственное оценочное суждение даю уже сама.

4. Еще меньше я доверяю прессе. При этом есть пресса, которой я доверяю больше, та, которой я доверяю меньше и та, которой я совсем не доверяю. Это я определяю сравнением источников и историей разоблачений прямой лжи и дезинформации. Опять же, информация в прессе тоже бывает первичная и вторичная. Сухие факты журналистов -очевидцев – это первичные источники. А интерпретация – вторичны.

5. Совсем не доверяю свидетельствам незнакомцев анонимных и не очень, даже если они выглядят достоверно, но я не могу проверить. Это иррелевантная информация для установления истины.

Примеры из жизни

Даже если на руках информация первична, я встраиваю ее в контекст собственного опыта ( п.1) , если он есть. Если его нет, я просто откладываю в стопочку до выяснения дополнительных обстоятельств.

Об этом несколько подробнее с примерами:

Я проживаю в Германии более трети моей жизни. Я чувствую себя достаточно интегрированной и общаюсь с широким кругом знакомых. Я объездила страну больше, чем мои немецкие коллеги. Недавно в городе, где я живу, проходил концерт какой-то певицы. Я с удивлением наблюдала дикий ажиотаж – на концерт бежали и стар, и млад. Имя певицы (Андреа Берг) я слышала впервые. Погуглила и открыла себе глаза. По уровню популярности это что-то вроде Аллы Пугачевой. И я за 15 лет ни разу медийно не пересеклась. В результате, я очень осторожно оцениваю свой реальный уровень погружения в общество. Слона – то я не приметила.

Я чувствую себя в Германии отлично. Например, я бы очень удивилась, когда вдруг под Бранденбургскими воротами образовался бы майдан и немцы пошли жечь шины под Бундестаг. АААА ! Такой хорошенький бундес хотят развалит глупые бюргеры! Но тут я вспоминаю Андреа Берг и думаю, что я не очень хорошо знаю немцев, может им что-то мозолит, чего я на самом деле не замечаю. Я думаю, что подобное недоумение испытывают те, кто не разделяет " идеалы Майдана
ТМ". Исходя из моего собственного опыта, это коррелирует с недостаточным уровнем интегрированности и общим удовлетворением жизнью: было ж вроде все хорошо, а тут бумс!

Вернемся к новостям. Если вы не живете в Германии, то вы вряд ли представляете насколько важно, что сказал Гизи, даже если вам перевели, что он сказал и вам это страшно понравилось.

Итак, если о стране, или о людях, или о событиях рассуждает человек, который там не был, или был несколько раз, или имеет несколько знакомых – это информационный мусор. Так же я отношусь к оценке отдельного фрагмента первичного источника без представлений всего бэкграунда. Например, немецкий журналист мне может продемонстрировать фотку нацика в Украине, которую он сам сфоткал, но я лучше него разбираюсь, где у соседа закопан кулемет.

Еще раз об интегрированности и информированности, как критерии достоверности.

Я жила в Украине и регулярно там бываю – на Западе, Северо-Востоке и Центре. Я знаю социальный срез, как собственный карман. Я знаю, как и о чем эти люди говорят, чем живут и дышат, молодые и старые, в городах и селах. Я чувствую глубокую эмпатию к этим людям. Мне достаточно информационного намека, чтобы я могла увидеть место новости в общей картине событий.

Я была один раз в Крыму и ни разу не была в Донецке. У меня очень мало знакомых и родственников там. Поэтому я очень осторожно оцениваю любые новости оттуда.

Что касается новостей из России. Я была там всего один раз. У меня там есть родственники и хорошие друзья. Одним живется в России прекрасно, другим – не очень. И еще у меня есть остатки опыта совместного исторического пространства и
этот опыт мне не нравился. Наблюдая за прямой речью нынешнего лидера России (первоисточник), мне кажется, что он хочет восстановить этот период. Я к этому отношусь резко отрицательно.

О США. Я там была один раз. В общем, мне понравилось. У меня там есть хорошие друзья. Им живется в США очень клево и они чего-то любят ту страну. Я доверяю их мнению, но мое собственное впечатление о США настолько схематичное и поверхностное, что я свое мнение стараюсь держать при себе, а чужие – фильтровать. Доверяю только знакомым.

Это я опять отклонилась. В новостях стоит помнить о заинтересованности сторон и учитывать дихотомию оценочных суждений, в зависимости от угла зрения: шпион и разведчик, освободительное движение и сепаратизм, аннексия и воссоединение, и т.д.

Таким образом, я считаю, что

1. Лучше всего разбираюсь в новостях о ГМО (я их умею делать своими руками);

2. Неплохо в событиях в Украине, но не всей (я там родилась и жила большую часть моей жизни);

3. Немножко хуже могу судить о событиях в Германии (я здесь пока живу, причем уже довольно долго);

4. Хуже разбираюсь в событиях в России (я там была один раз);

5. И почти совсем не разбираюсь в событиях других стран. Если так подумать, то они меня не очень-то и интересуют на самом деле.

Собственно такой оценочный шаблончик я прикладываю к генераторам и ретрансляторам новостей у меня в уютной днявочке.

И в завершение.

Как

сказал
ляпнул на днях один немного известный мне немецкий продюсер малоизвестной мне немецкой певицы Андреа Берг (кстати, кто не в курсе, его зовут Дитер Болен): вот смотри. У тебя есть свое мнение. И у меня есть свое мнение. Но мое личное мнение нравится мне больше, потому что это мое мнение.

И ведь не поспоришь.

Українсько-російські події очима пересічних німців

Це, звісно, мої дещо суб”єктивні спостереження, але ось така у мене склалась картина, читаючи німецьку пресу і спілкуючись з німцями.

Починаючи з осені українські події на перших шпальтах німецьких ЗМІ, тільки іноді перериваються внутрішньонімецькими скандалами, зниклими літаками та затонувшими паромами. Щогодинні новини на ФМ також починаються з подій у Слов”янську. Німці вже потроху стомлюються від цих новин, і вже навіть найлінивіші розібрались, де Крим, де Донецьк і де Київ. В іменах політиків (крім Кличка) плутаються навіть ті, хто прискіпливо відслідковує. Спробуйте самі запам”ятати прізвище Deschtschitsja.

Це я кажу про вчених, які звикли трохи глибше цікавитись і прибігають до мене з рядом питань, щоб я пояснила хто є хто і що це все значить. Також не дуже розуміють вимоги тієї чи іншої сторони.

Тональність газетних статей переважно об”єктивна, хоч і трапляються перекоси то в один, то в інший бік. Переважна більшість статей критичні до дій Росії, хоч майже завжди є такий дещо лівацький фльор, який в підсумку зводиться до різних варіацій думки "
Мабуть ми (європейці) їх (росіян) недостатньо інтегрували в європейський простір, тому вони такі ображені". Регулярно з”являються статті про пошуки нацистів в Україні – цим займається декілька конкретних журналістів.

Так само постійно фігурують статті з позицією бізнесу, у якого є інтереси в Росії. Майже всі проросійські виступи окремих політиків були перекладені на російську і святкувались як прорив інформаційної блокади. Це приблизно 1% всіх статей, які виходять.

Коментарі до статей мають певний профіль. Більшість з них проросійські і пишуться скоріш за все або росіянами, або емігрантами, або за гроші, або по душевним поривам. Визначити дуже просто – коментатори занадто глибоко обізнані в тонкощах і нюансах українського політикуму. Як я вже вище зазначила, німці з вищою освітою, які навіть прицільно і регулярно цікавляться темою, все одно не розбираються в ній до кінця.

Згідно опитувань, загальне ставлення німців до росіян цілком позитивне. В той же час, до Росії, як країни, рівень довіри катастрофічно знизився. Я не бачила, чи досліджувалось ставлення німців до українців, але на собі відчуваю, що ставлення як до тяжко хворої. Вчора прибіг один професор, якого я взагалі бачу іноді в інституті, спеціально розпитати, як там у нас. Дививсь на мене так, ніби у мене рак. Сусіди також стали якісь підозріло привітні і лагідні.

Враховуючи вище сказане, можна зробити певні підсумки. Принаймні в Німеччині, попри медійні баталії, загальний настрій пересічних громадян щодо Росії був переважно пацифістський: тут так добре, нікому війна не потрібна, а газ потрібний, а агресія, якщо вона і є, то десь там далеко, тим більше якось нічого не зрозуміло.

Так було до учора, коли Росія нарешті вигуляла свої літаки над Нідерландами. Пізнавально читати коментарі до статей, де вже майже зовсім не зустрічається проросійських настроїв, а виключно протверезвівші німецькі.

Попередження шановним російським коментаторам. Оскільки я не популярний російський, а непопулярний український блогер 2500+, то читання і коментування матеріалів, які йдуть врозріз з політикою вашої партії, можете здійснювати на свій страх і ризик. Крім того у мене тут своя індивідуальна політика бану.

________________________________________
______________________________

Это, конечно, мои несколько субъективные наблюдения, но вот такая у меня сложилась картина, читая немецкую прессу и общаясь с немцами.



Начиная с осени украинские события на первых страницах немецких СМИ, только иногда прерываются внутригерманскими скандалами, пропавшими самолетами и затонувшими паромами. Ежечасные новости на радио ФМ также начинаются с событий в Славянске. Немцы уже понемногу устают от этих новостей и уже даже ленивые разобрались, где Крым, где Донецк и где Киев. В именах политиков (кроме Кличко) путаются даже те, кто внимательно отслеживает новости. Попробуйте и вы запомнить фамилию Deschtschitsja.

Это я говорю об ученых, которые привыкли немного глубже интересоваться и прибегают ко мне с вопросами , чтобы я разъяснила , кто есть кто и что все это значит. Также не очень понимают требования той или иной стороны.

Тональность газетных статей преимущественно объективная, хотя и случаются перекосы то в ту, или иную сторону. Подавляющее большинство статей критические к действиям России, хотя почти всегда присутствует такой несколько левацкий флер, который в итоге сводится к различным вариациям мысли "
Видимо мы (европейцы) их (русских) недостаточно интегрировали в европейское пространство, поэтому они так оскорбленные". Регулярно появляются статьи о поисках нацистов в Украине – этим занимается несколько конкретных журналистов.

Так же постоянно фигурируют статьи с позицией бизнеса, у которого есть интересы в России. Почти все пророссийские выступления отдельных политиков были переведены на русский и праздновались как прорыв информационной блокады. Это примерно 1% всех статей, которые выходят.

Комментарии к статьям имеют определенный профиль. Большинство из них пророссийские и пишутся скорее всего или русскими, или эмигрантами, или за деньги, или по душевным порывам. Определить очень просто – комментаторы слишком глубоко осведомлены в тонкостях и нюансах украинского политикума и не очень осведомлены в грамматике. Как я уже выше отметила, немцы с высшим образованием, даже те, кто прицельно и регулярно интересуются темой, все равно не разбираются в ней до конца.

Согласно опросам, общее отношение немцев к русским вполне доброжелательное. В то же время, к России, как к стране, уровень доверия катастрофически снизился. Я не видела, исследовалось ли отношение немцев к украинцам, но на себе ощущаю, что отношение, как к тяжело больной. Вчера прибежал один профессор, которого я вообще вижу только иногда в институте, специально расспросить, как там у нас. Смотрел на меня так, будто у меня рак. Соседи также стали какие-то подозрительно приветливые и добрые.

Учитывая выше сказанное, можно подвести определенные итоги. По крайней мере в Германии, несмотря на медийные баталии, общее настроение рядовых граждан к России было преимущественно пацифистским: здесь так хорошо, никому война не нужна, а газ нужен, а агрессия, если она и есть, то где-то далеко, тем более как-то ничего непонятно.

Так было до вчера, когда Россия, наконец, выгуляла свои самолеты над Нидерландами. Познавательно читать комментарии к статьям, где уже почти не встречается пророссийских настроений, а исключительно протверезевшие немецкие.

Предупреждение уважаемым российским комментаторам. Поскольку я не популярный российский, а непопулярный украинский блогер 2500+, то чтение и комментирование материалов, которые идут вразрез с политикой вашей партии, осуществляете на свой страх и риск. Кроме того, у меня тут своя индивидуальная политика бана.

Політично-електоральне

Оскільки бої цвіркунів ніхто не хоче коментувати, поговорим знову про політику. Я довго вагалась, чи писати цей пост, чи не варто. Може небо впаде на землю і виборів взагалі не відбудеться. Але припустимо, що вибори президента трапляться приблизно через місяць. І вже бачу, що зараз з”являються нові паростки "противсіхів". Вирішила просто поділитись досвідом "А як у них?".

Дещо з досвіду німецького виборця про вибори з сортів того самого.

Колись одна приятелька розмірковувала на тему подружнього життя. "Дивись, весільна емблема" – приятелька склала вказівні і великі пальці обох рук бубликами, які трошки наклала один на одного. "Кільця не повністю, а тільки трохи перекриваються. Це мабуть означає, що характери молодят також перекриваються не повністю. Достатньо, щоб було трохи спільних інтересів і все. Можна вкладати шлюб. По решті питань можуть бути розходження, там зароджуються і сварки і по тим питанням доводиться домовлятись, поступатись або напирати."

Десь такі самі утилітарні стосунки у німецького виборця зі владою. Це такий вимушений шлюб з розрахунку.

Перед виборами різноманітні сайти пропонують тести, аби виборцю легше було визначитись, що йому пропонують за умови і що він сам за фрукт. В тесті купа основних питань, які внесені в програми партій. От і питають мене: ти за ліміт швидкості на автобанах чи проти, за атомну енергію чи за вітряки, за підглядання за життям горомадян чи приватну сферу, за збільшення пенсійного віку чи за зменшення, за протизаплідні пігулки по рецепту лікаря чи навпаки, і так далі. Потім пропонують визначитись – це питання для мене життєво важливе, чи пігулки мені вже не актуальні. Признаюсь, в таких опитуваннях я майже завжди получаюсь латентний соціал-демократ.

Дізнавшись про себе такі откровення, я починаю придивлятись до дій соціал-демократів в минулому і поточні їхні заяви. І як на зло, один з лідерів раптом отримує питання журналістів, а чи не піднімуть бува дитячу доплату бодай на 10 євро? На це він каже, що 10 євро на кожну дитину буде коштувати державі ой, як задорого, до того ж держава не знає, на що вони підуть. "Це може бути дві пачки цигарок, два з половиною пива в кнайпі або два келиха вина. Ні, не пляшки, а келиха, бо пляшку вина, що коштує
лише 5 євро, я не куплю. " – каже соціалдемократ. Хо-хо-хо, – думає собі виборець, – хо-хо! Цей гурман соціал-демократ ну дуууже далекий від народу.

Особисто я прискіпливо вивчаю ставлення керманичів до ГМО і виявляється, що електорат з такими уподобаннями, як у мене, взагалі нікому не потрібен, за виключенням маргіналів, які вже минулого разу не виправдали сподівань. Отже, доводиться вибирати з того мракобісся, що залишилось в меню.

Врешті решт, зваживши всі "за" і "проти", з яких більшість "проти", а перекривання шлюбних кілець ледь-ледь, виборець йде на вибори і віддає свій голос найменшому злу. На цьому місія виборця не закінчилась, а
тільки розпочинається. Бо саме з цього моменту він має повне право пред”являти своєму обранцю купу претензій в тих місцях, де у них не склалось з самого початку.

Обранці тим часом підраховують голоси і виявляється, що для керування країною потрібна груповуха. Починаються коаліційні переговори. Там вирують страсті-мордасті, партії шантажуть одна одну, часом залучаючи сонми рядових партійців, а з зали переговорів один за одним виносять політичні трупи. Після декількох місяців мордобою, ряди очищаються і пошматовані коаліційні партнери, натужно посміхаючись у камери, тиснуть один одному правиці та демонструють коаліційну угоду, що складається виключно з компромісів. На цей компромісний документ накидаються пси від преси і з нього також починає летіти клоччя.

Виборець спостерігає за цим, нервово стукаючи хвостом об підлогу. Ага, з первісних обіцянок залишилось самі огризки. Як і очікувалось, головний пункт, по якому партії одразу знайшли спільну мову – економія держбюджету. Економія це добре, – думає виборець, – але теперь будем робити тюнінг дій влади, підказуючи, де краще економити, а де не слід. Першими на вулицю виходять профспілки – перестають працювати садочки, школи, вивозитись сміття. Потім перестають літати літаки. Потім підключаються юнацькі спортивні клуби і гільдії повитух. На місцевих рівнях збирають підписи проти закриття сільських шкіл, проти закриття медичного факультету, проти закриття поліцейської дільниці, акції, страйки, протести, демонстрації. Ви вже розумієте, тут такий перманентний майдан-лайт.

Після цього політики на місцях починають пояснювати в газетах і на зустрічах, скільки у нас конкретно грошей,

– чому закривають саме цю початкову школу (бо сусідня в двох кілометрах і в обох навчається по 12 дітей, до того ж ми пустим додатковий транспорт),

– саме цей медичний факультет (бо його погано оцінила незалежна атестаційна комісія, ось висновки міжнародних експертів, прочитайте самі, в сусідньому університеті факультет набагато кращий і краще йому додати грошей і зробити взагалі елітним) і чому

– саме цю поліцейську дільницю (ну добре, дільницю не закриваєм, а робим одну бухгалтерію на три дільниці).

Виборець або задовольняється, або мотає на вуса і робить висновки на майбутнє, параноїдально слідкуючи за політиком, а політик – за своєю репутацією. Преса ретельно документує, освітлює, підглядає та регулярно підливає масла в вогонь. Це все реальні приклади з поточних політичних розкладів. Виглядає доволі хаотично, але ця махіна якось літає, до того ж доволі ефективно.

Якщо виборець знехтував правом вибору, він, звісно, може критикувати владу або опозицію, але це не має ніякого значення. Як я вже сказала з самого початку, вибори – це такий собі шлюб без любові, але з розрахунку. Спочатку договір: графік вивозу сміття від муніципалітету (обов”язок місцевої влади) йде вкупі з докладною інструкцією, як сміття сортувати і скільки метрів навкого моєї садиби я повинна тримати в чистоті і порядку (мої обов”язки). А тільки потім починається справжнє життя – тертя між цими двома і сварки, якщо хтось з них не виконує своїх обов”язків, сходив на сторону, пропив гроші або не виніс сміття. І тільки третій, хто вирішив утриматись – зайвий.



________________________________________
_____________________

Поскольку бои сверчков никто не хочет комментировать, поговорим опять о политике. Я долго колебалась, писать этот пост, или не стоит. Может небо упадет на землю и выборы вообще не состоятся. Но предположим, что выборы президента будут примерно через месяц. И уже вижу, что сейчас появляются новые ростки "противсихив". Решила просто поделиться опытом "А как у них?".

Немного опыта немецкого избирателя о выборах из сортов того самого.

Когда-то одна приятельница размышляла на тему супружеской жизни. " Смотри, свадебная эмблема" – приятельница сложила указательные и большие пальцы обеих рук бубликами, которые немножко наложила друг на друга. "Кольца не полностью, а только немного перекрываются. Это пожалуй означает, что характеры молодоженов также перекрываются не полностью. Достаточно , чтобы было немного общих интересов и все. Можно регистрировать брак. По остальным вопросам могут быть расхождения, там зарождаются и ссоры и по тем вопросам приходится договариваться, уступать или напирать".

Примерно такие же утилитарные отношения у немецкого избирателя с властью. Это такой вынужденный брак по расчету.

Перед выборами различные сайты предлагают тесты, чтобы избирателю легче было определиться, какие ему предлагают условия и что он сам за фрукт. В тесте куча основных вопросов, которые внесены в программы партий. Вот и спрашивают меня : ты за лимит скорости на автобанах или против, за атомную энергию или за ветряки, за подглядывание за жизнью граждан или за частную сферу, за увеличение пенсионного возраста или за уменьшение, за противозачаточные таблетки по рецепту врача или наоборот, и так далее. Затем предлагают определиться – это вопрос для меня жизненно важный, или таблетки мне уже не актуальны. Признаюсь, в таких опросах я почти всегда получаюсь латентный социал – демократ.

Узнав о себе такие откровения, я начинаю присматриваться к действиям социал – демократов в прошлом и текущие их заявления. И, как назло, один из лидеров вдруг получает вопрос журналистов, а не поднимут случайно детскую доплату хотя бы на 10 евро? На это он говорит, что 10 евро на каждого ребенка будет стоить государству ой, как дорого, к тому же государство не знает, на что они пойдут. "Это может быть две пачки сигарет, два с половиной пива в кабачке или два бокала вина. Нет, не бутылки, а бокала, потому бутылку вина, которая стоит
всего 5 евро, я не куплю" – говорит социал-демократ. Хо-хо-хо, – думает избиратель, – хо -хо! Этот гурман социал – демократ ну ооочень далек от народа.

Лично я придирчиво изучаю отношение политиков к ГМО и оказывается, что электорат с такими предпочтениями, как у меня, вообще никому не нужен, за исключением маргиналов, которые уже в прошлый раз не оправдали надежд. Итак, приходится выбирать из того мракобесия, что осталось в меню.

В конце концов, взвесив все "за" и "против", из которых большинство "против", а перекрытия брачных колец чуть-чуть, избиратель идет на выборы и отдает свой голос наименьшему злу. На этом миссия избирателя не закончилась, а
только начинается. Потому что именно с этого момента он имеет полное право предъявлять своему избраннику кучу претензий в тех местах, где у них не сложилось с самого начала.

Избранники тем временем подсчитывают голоса и оказывается что для управления страной требуется групповуха. Начинаются коалиционные переговоры. Там бушуют страсти – мордасти, партии шантажируют друг друга, привлекая сонмы рядовых партийцев, а из зала переговоров один за другим выносят политические трупы. После нескольких месяцев мордобоя, ряды очищаются и потрепанные коалиционные партнеры, натужно улыбаясь в камеры, жмут друг другу руки и демонстрируют коалиционное соглашение, состоящее исключительно из компромиссов. На этот компромиссный документ набрасываются собаки от прессы и из него также начинают лететь клочья.

Избиратель наблюдает за этим, нервно стуча хвостом об пол. Ага, из первоначальных обещаний остались одни ошметки. Как и ожидалось, главный пункт, по которому партии сразу нашли общий язык – экономия госбюджета. Экономия это хорошо, – думает избиратель, – но теперь будем делать тюнинг действий власти, подсказывая, где лучше экономить, а где не стоит. Первыми на улицу выходят профсоюзы – перестают работать сады, школы, вывозиться мусор. Затем перестают летать самолеты. Затем подключаются юношеские спортивные клубы и гильдии повитух. На местных уровнях собирают подписи против закрытия сельских школ, против закрытия медицинского факультета, против закрытия полицейского участка, акции, забастовки, протесты, демонстрации. Вы уже понимаете, тут такой перманентный майдан-лайт.

После этого политики на местах начинают объяснять в газетах и на встречах, сколько у нас конкретно денег,

– почему закрывают именно эту начальную школу (так соседняя в двух километрах и в обеих учится по 12 детей, к тому же мы пустым дополнительный транспорт),

– именно этот медицинский факультет (потому что его плохо оценила независимая аттестационная комиссия, вот выводы международных экспертов, прочитайте сами, в соседнем университете факультет намного лучше и лучше ему добавить денег и сделать вообще элитным) и почему

– именно эту полицейский участок (ну хорошо, участок не закрываем, а делаем одну бухгалтерию на три участка).

Избиратель или удовлетворяется, или мотает на ус и делает выводы на будущее, параноидально следя за политиком, а политик – за своей репутацией. Пресса тщательно документирует, освещает, подсматривает и регулярно подливает масла в огонь. Это все реальные примеры из текущих политических раскладов. Выглядит довольно хаотично, но эта махина как-то летает, к тому же достаточно эффективно.

Если избиратель пренебрег правом выбора, он, конечно, может критиковать власть или оппозицию, но это не имеет никакого значения. Как я уже сказала выше, выборы – это некий временный брак без любви, но по расчету. Сначала договор: график вывоза мусора от муниципалитета (обязанность местной власти) идет вместе с подробной инструкцией, как мусор сортировать и сколько метров вокруг моей усадьбы я должна содержать в чистоте и порядке (мои обязанности). А только потом начинается настоящая жизнь – трение между двумя и ссоры, если кто-то из них не выполняет своих обязанностей, сходил на сторону, пропил деньги или не вынес мусор. И только третий, кто решил воздержаться – лишний.

Кишеньковий вчений і бої

Історія про те, як
progenes переклала одну статтю і тепер намагається схопити агресорів за вуса.

Одного разу на фейсбуці промайнуло прохання одного знайомого (про нього буде докладніше) перекласти наукову статтю з німецької. Знаєте, як це буває на фейсбуках – майже рефлекторно включається програма: ага, знайомий, хороший, лайк, дуже хороший, а я, можу перекласти, правда бігом, дивлюсь, про якихось бойових тарганів, нейробіологю і соціальну поведінку. Все одно лайк.

Знайомий уточнює – дуже треба, я працюю по цій методиці, треба дещо уточнити про підкидання. В моїй програмі трапляється збій.
Підкидання? Я знаю, що знайомий працює з такими ось
об”єктами. Кого він збирається підкидати? Вирішила почитати статтю уважніше і переді мною відкрився зовсім новий дивовижний світ.

Стародавній Китай славився своїм особливим ставленням до комах. Наприклад, виведення і розведення личинок тутового шовкопряда, використання комах як ліків або як біологічних засобів боротьби з шкідниками.

Тисячі років тому цвіркунів використовували в Китаї з метою розваги. Чудесний спів багатьох видів цвіркунів призвів до штучного розведення і розселення цвіркунів в оселях. Водночас з”явилася нова розвага – бої самців-цвіркунів на маленькій арені. Тоді ж з”явилися порадники по утриманню і вибору бійців. Багаті люди наймали тренерів, які готували бійців.

У китайців панувало дуже антропоморфне уявлення про готовність цвіркунів до агресії. Вони вважали агресивних самців реінкарнацією сварливих дружин. І готували, як солдат, але вибирали, як генералів. Причиною, що спонукає цвіркунів до бою вважали мужність, а присутність самочки – ревнощами. Сила залежить від місця знаходження цвіркуна. Особливо сильними вважалися екземпляри знайдені на цвинтарях.

Агресивна поведінка цвіркунів описується також в європейській літературі, проте систематичних описів, а також розкриттів механізмів агресії дуже мало. Говорять про різні визначення агресивної поведінки – власне агресії, захисту та аверсії. З біологічної точки зору – це породження конкуренції за місце проживання або за самочку. Теорія Лоренца про вроджену агресію сьогодні в первісному значенні майже не згадується. Точно так само безпідставні психологічні та соціальні концепції на кшталт фрустраційно-агресивної гіпотези.

У Європі переважають етоекологічні уявлення, вбудовані в еволюційну концепцію, а пояснення механізмів доручено нейробіології – гормони, нейротрансмітери, нейромодулятори і відповідні структури мозку. Однак і вони все ще слабо пояснюють, чому деякі особини демонструють агресивність. Стаття пропонує порівняння стародавніх китайських уявлень і сучасних європейських про причини цвіркунової агресії.

Давно було підмічено, що цвіркуни, які утримуються на самоті, більш агресивні. Також агресія зростає після спарювання. Має значення історія бійця. Якщо зустрічаються два бійці, які раніше вигравали бої – то їх бій більш інтенсивний, ніж бій двох лузерів. Молоді цвіркуни взагалі не готові до бою. Китайці вважали, що агресія залежить від дієти (часнику). Це непідтверджені дані, точно так само, як не доведено зв”язок бойових якостей і гучності співу. Хоч і є дослідження на безхребетних, які підтверджують, що вживання нейромодуляторів на кшалт октопаміна, може збільшити агресивність, але китайці про такі речовини не знали.

Експериментально встановили, що поведінка цвіркунів після бою істотно відрізняється. Переможець намагається ще поборотися, а переможений шукає укриття. Така поведінка зберігається приблизно години дві і це заважає проведенню подальших битв. Китайці придумали, як підбадьорити переможеного. Його треба покарати. Для цього цвіркуна беруть в долоні, інтенсивно трясуть, а потім підкидают в повітря 10-20 разів. Після цього цвіркун стає особливо агресивним і готовий в бій. Ці бої найбрутальніші і і переможений цвіркун часто перемагає навіть того, кому перед цим програв. Цю процедуру можна повторювати багато разів до психічного знесилення комахи.

Подібної "активації" можна досягти також електрофізіологічною або фармакологічною стимуляцією. Стимуляція антен комах, навпаки, призводить до зворотнього ефекту (зменшення агресії). Хоч уявлення китайців про стимуляцію агресії і відрізняється від європейських, проте спостерігається перекривання в результатах. Стародавні емпіричні спостереження можуть зробити істотний внесок у фомулювання гіпотез, а також в вирішення методичних та концептуальних проблем біології. Може бути, що на сьогоднішні сучасні питання вже є стародавні відповіді. Це такий приклад "наукової археології", знахідки якої можуть бути вписані в сучасну експерментальную концепцію.

От дочитала я статтю і позаздрила тим, хто мав нагоду відвідати Книжковий Арсенал, а особливо Дитячу програму Іллі Колмановського та його науково-популярне шоу "
Про що говорять цвіркунчики?"

Я тепер знаю, як відбирати цвіркунів, як їх тренувати. Виявляється, агресія цвіркунів зростає також під час польоту, тому їх не тільки підкидають, а й обдмухують феном або пропонують розминку в аеродинамічній трубі.

Якщо ви ще раптом не знаєте про кишенькового вченого,
то вам сюди. Це велика вдача, що його вдалось заманити на Книжковий Арсенал. Сподіваюсь, що це стане традицією.

І ви вже зрозуміли – бачите агресора, хапайте його за вуса.



________________________________________
__________________________

История о том, как
progenes перевела одну статью и теперь пытается схватить агрессоров за усы.

Однажды на фейсбуке промелькнула просьба одного знакомого (о нем будет подробнее) перевести научную статью с немецкого. Знаете, как это бывает на фейсбуке – почти рефлекторно включается программа: ага, знакомый, хороший, лайк, очень хороший, а я, могу перевести, правда бегом, смотрю, о каких-то боевых тараканах, нейробиологии и социальном поведении. Все-равно лайк.

Знакомый уточняет – очень надо, я работаю по этой методике, необходимо уточнение о подбрасывании. В моей программе случается сбой.
Подбрасывание? Я знаю, что знакомый работает с такими вот
объектами. Кого он собирается подбрасывать? Решила почитать статью внимательно и передо мной открылся совершенно новый удивительный мир.



Древний Китай славился своим особым отношением к насекомым. Например, выведение и содержание личинок тутового шелкопряда, использование насекомых как лекарств или как биологических способов борьбы с вредителями.

Тысячи лет назад сверчков использовали в Китае с целью развлечения. Чудесное пение многих видов сверчков привело к искусственному разведению и расселению сверчков в домах. В то же время появилось новое развлечение – бои сверчковых самцов на маленькой арене. Тогда же появились руководства о содержании и выбору бойцов. Богатые люди нанимали тренеров, которые готовили бойцов.

У китайцев царило очень антропоморфное представление про готовность сверчков к агрессии. Они считали агрессивных самцов реинкарнацией вредных жен. И готовили, как солдат, но выбирали, как генералов. Причиной, побуждающей сверчков к бою, считали мужество, а присутствие самочки – ревностью. Сила зависела от места нахождения сверчка. Особенно сильными считались экземпляры, найденые на кладбищах.

Агрессивное поведение сверчков описывается также в европейской литературе, однако систематических описаний, а также раскрытия механизмов агрессии очень мало. Говорят о разных определениях агрессивного поведения – собственно агрессии, защиты и аверсии. С биологической точки зрения – это порождения конкуренции за место проживания или за самочку. Теория Лоренца о врожденной агрессии сегодня в первозданном значении почти не упоминается. Точно также беспочвенны психологические и социальные концепции вроде фрустрационно-агрессивной гипотезы.

В Европе преобладают этоэкологические представления, встроенные в эволюционную концепцию, а объяснение механизмов поручено нейробиологии – гормоны, нейротрансмиттеры, нейромодуляторы и структуры мозга. Однако и они все еще слабо объясняют, почему особи демонстрируют агрессивность. Статья предлагает сравнение древних китайских представлений и современных европейских о причинах сверчковой агрессии.

Давно было подмечено, что сверчки, содержащиеся в одиночестве, более агрессивны. Также агрессия возрастает после совокупления. Имеет значение история бойца. Если встречаются два бойца, которые ранее выигрывали бои – то их бой более интенсивный, нежели бой двух лузеров. Молодые сверчки вообще не готовы к бою. Китайцы считали, что агрессия зависит от диеты (чеснока). Это неподтвержденные сведения, точно так же как не доказана связь боевых качеств и громкость пения. Хоть и есть исследования на беспозвоночных, подтверждающие, что употребление нейромодуляторов вроде октопамина, может увеличить агрессивность, но китайцы о таких веществах не знали.

Экспериментально установили, что поведение сверчков после боя существенно отличается. Победитель норовит еще побороться, а проигравший ищет укрытие. Такое поведение сохраняется примерно часа два и это мешает проведению дальнейших сражений. Китайцы придумали, как подбодрить проигравшего. Его надо наказать. Для этого сверчка берут в ладони, интенсивно трясут, а потом подбрасывают в воздух 10-20 раз. После этого сверчок становится особенно агрессивным и готов в бой. Эти бои самые агрессивные и побежденный сверчок часто побеждает даже того, кому перед этим проиграл. Эту процедуру можно повторять много раз до психического измождения насекомого.

Подобной "активации" можно достичь также электрофизиологической или фармакологической стимуляцией. Стимуляция антенн насекомых приводит к обратному эффекту. Хоть представления китайцев о стимуляции агрессии и отличаются от европейских, тем не менее наблюдается перекрывание в результатах. Древние эмпирические наблюдения могут сделать существенный вклад в фомулировние гипотез, а также решений методических и концептуальных проблем биологии. Может быть, что на сегодняшние современные вопросы уже есть древние ответы. Это такой пример "научной археологии", находки которой могут быть вписаны в современную эксперментальную концепцию.

Вот дочитала я статью и позавидовала тем, кто имел возможность посетить Книжный Арсенал, особенно Детскую программу Ильи Колмановского и его научно-популярное шоу "
О чем говорят сверчки "

Я теперь знаю, как отбирать сверчков, как их тренировать. Оказывается, агрессия сверчков возрастает также во время полета, поэтому их не только подбрасывают, но и обдувают феном или предлагают разминку в аэродинамической трубе.

Если вы еще вдруг не знаете о карманном ученом,
то вам сюда. Это большая удача, что его удалось заманить на Книжный Арсенал. Надеюсь, что это станет традицией.

И вы уже поняли – видите агрессора, хватайте его за усы.

Біг браза із вотчінг ю

Здається, НАТО читає коментарі в моїй затишній днявочці. Варто було вчора коментатору необачно
сказати :

Если бы Россия что-то действительно страшное собирало на границах, Американцы бы вопили об этом на весь мир со ссылками на свои радары и снимки со спутников, а не ссылаясь слова властей Киева.

А вже сьогодні
відкриваю Шпігель… (НАТО показує російські війська на супутникових знімках).

Шановні коментатори, можете ще щось передати НАТО, тільки будьте скромні в своїх бажаннях.

________________________________________
_______________________

Кажется, НАТО читает комментирии в моей уютной днявке. Стоило вчера комметнатору опрометчиво
сказать:

Если бы Россия что-то действительно страшное собирало на границах, Американцы бы вопили об этом на весь мир со ссылками на свои радары и снимки со спутников, а не ссылаясь слова властей Киева.

А уже сегодня
открываю Шпигель… (НАТО показывается российские войска на спутниковых снимках).

Дорогие комментаторы, можете еще что-то передать НАТО, только будьте скромны в своих желаниях.

1187-2

Майже непоміченим пройшло перше голосування в Верховній Раді щодо законопроекту 1187-2 "Закону про вищу освіту".

Для тих, хто не в танку, проекти реформи освіти вже розглядались давно.

Було три варіанти:

Законопроект 1187 від Г.Калетніка, М.Сороки і С.Ківалова від Партії Регіоні, який любовно називали КоСяК;

1187-1 від "Батьківщини", "Удару" і "Свободи" – опозиційний тоді законопроект, подання Кличко, Тягнибок, Гриневич, Фаріон та інші.

та
1187-2 також від "Батьківщини" подання Балоги, авторство ректора КПІ Згуровського.

У КоСяКа
давня "славна" історія. Кому цікаво, що це було і які шанси були у опозиційного проекту, йде цікавитись в
історичну пресу.

І ось 8 го квітня Лілія Гриневич написала в
своєму ФБ новину: У Верховній Раді України прийняли в першому читання нову редакцію Закону України
“Про вищу освіту“.(версія 1187-2)

Про що йдеться в новому законі (коротко).

1. Науковий ступінь кандидата наук буде називатись доктором філософії. Доктори наук залишаються.

2.
Структура освіти включає

(закреслено – відмінено в порівнянні зі старим законом, болд – додано в новій редакції ):

дошкільну освіту;

загальну середню освіту;

позашкільну освіту;

професійно-технічну освіту;

вищу освіту;

післядипломну освіту;


аспірантуру;



докторантуру;


самоосвіту.

2.
Освітні рівні:

дошкільна освіта

початкова загальна освіта;

базова загальна середня освіта;

повна загальна середня освіта;

професійно-технічна освіта;


базова вища освіта;



повна
вища освіта

3.
Освітньо-кваліфікаційні рівні:

кваліфікований робітник;

молодший спеціаліст;

бакалавр;


спеціаліст
, магістр.

доктор філософії;
доктор наук
.

4.
Наукові ступені


кандидат наук
;
доктор філософії

доктор наук.

Наукові ступені

кандидата
доктора філософії і доктора наук присуджуються спеціалізованими вченими радами вищих навчальних закладів, наукових установ та організацій у порядку, встановленому

Кабінетом Міністрів України

Національним агентством з якості вищої освіти.

5.
Вченими званнями є:

старший

науковий співробітник

дослідник;

доцент;

професор.

6.
Вищими навчальними закладами є:

технікум (училище)
, коледж, інститут,

консерваторія,
академія, університет

та інші
.

7. Відміняються державні рівні акредитації вишів, натомість залишаються просто університети, академії, інститути.

8.
Підготовку фахівців:

молодший спеціаліст – забезпечують коледжі;

бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук – забезпечують університети, академії та інститути.

9.
Зміни в земельному кодексі:

Додається
Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають вищі навчальні заклади незалежно від форми власності.

Додано: Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: надання земельних ділянок державним та комунальним підприємствам, бюджетним установам,
вищим навчальним закладам

Додано: Правопорушеннями в електроенергетиці є:
припинення або обмеження електропостачання навчального закладу незалежно від форм власності протягом навчального року.

10.
Національне агентство з якості вищої освіти проводить ліцензування освітньої діяльності, формулює вимоги і стандарти, аналізує, створює базу даних.

Національне агенство складається з 15 осіб (2 від Академії наук, 9 від вишів државних, комунальних та приватних, 3 від роботодавців, 1 від студентів), що вибираються на три роки. Одна особа не може бути два строки. Агенство запрошує до участі у своїй діяльності
міжнародних експертів – професорів провідних зарубіжних вищих навчальних закладів та/або експертів інституцій, які забезпечують якість вищої освіти в інших країнах.

11. Автономія вишів. Навчальні заклади самі визначають форми навчання, типи програм, формування штатний розкладу, визнавання зарубіжних дипломів, розробляння і запроваждення освітніх програм, присудження ступенів вищої освіти, розпорядження власними надходженнями, користування землею і рахунками.

Дослідницький університет може на конкурсних засадах формувати тематику наукових досліджень, створювати різні структури -(технопарки, бізнес-інкубатори, малі підприємства), ради по захисту дисертації на здобуття ступеню доктора філософії.

12. Впровадження академічних та соціальних стипендій, відміна відпрацювання для тих, хто навчався за кошти бюджету.

Загалом враження непогане. Дуже нагадує західну модель. Кого турбують ларьки з продажі дипломів в кацапєтовці або наукова ступінь присвоєна в задрищівському унівеситеті окультних наук, то скажу, що система контролю, що існувала досі, не завадила тому чуваку з батоном стати проффєсором. Роботодавець розбереться.

______________________________



Почти незамеченным прошло первое голосование в Верховной Раде по законопроекту 1187-2 "Закона о высшем образовании" .

Для тех, кто не в танке, проекты реформы образования уже рассматривались давно.

Было три варианта:



Законопроект 1187 от Г.Калетника , М.Сороки и Кивалова от Партии Регионов, который любовно называли КоСяК ;

1187-1 от "Батькивщины", "Удар" и "Свободы" – оппозиционный тогда законопроект, представления Кличко, Тягнибок, Гриневич, Фарион и другие.

1187-2 представление Балоги в соавторстве с ректором КПИ Згуровским.

У КоСяКа
древняя "славная" история. Кому интересно, что это было и какие шансы были у оппозиционного проекта, идет интересоваться в
историческую прессу.

И вот 8 го апреля Лилия Гриневич написала
в своем ФБ новость: В Верховной Раде Украины приняли в первом чтении
новую редакцию Закона Украины “О высшем образовании". (версия 1187-2)

О чем говорится в новом законе (кратко).

1. Научная степень кандидата наук будет называться
доктором философии. Доктора наук остаются.

2 .
Структура образования включает (зачеркнуто – отменено по сравнению со старым законом, болд – добавлено в новой редакции) :

дошкольное образование;

среднее образование;

внешкольное образование;

профессионально – техническое образование;

высшее образование;

последипломное образование;


аспирантура;



докторантура;


самообразование.

2 .
Образовательные уровни

дошкольное образование

начальное общее образование ;

базовое общее среднее образование ;

полное общее среднее образование ;

профессионально -техническое образование;


базовое высшее образование
;


полная
высшее образование.

3 .
Образовательно – квалификационные уровни:

квалифицированный рабочий;

младший специалист;

бакалавр;


специалист
, магистр;

доктор философии;

доктор наук

4.
Научные степени


кандидат наук
;
доктор философии;

доктор наук .

Научные степени

кандидата

доктора философии и доктора наук присуждаются специализированными учеными советами высших учебных заведений , научных учреждений и организаций в порядке, установленном

Кабинетом Министров Украины

Национальным агентством по качеству высшего образования.

5.
Учеными званиями являются:

старший

научный сотрудник

исследователь ;

доцент;

профессор .

6.
Высшими учебными заведениями являются:


техникум (училище)
, колледж, институт,

консерватория,
академия, университет

и другие
.

7. Отменяются государственные уровни аккредитации вузов, остаются просто университеты, академии и институты.

8.
Подготовка специалистов:

младший специалист – обеспечивают колледжи

бакалавр, магистр, доктор философии, доктор наук – обеспечивают университеты , академии и институты.

9.
Изменения в земельном кодексе:

Добавляется
Право постоянного пользования земельным участком из земель государственной и коммунальной собственности приобретают высшие учебные заведения независимо от формы собственности.

Добавлено: Не подлежат продаже на конкурентных началах (земельных торгах) земельные участки государственной либо коммунальной собственности или права на них в случае : предоставления земельных участков государственным и коммунальным предприятиям , бюджетным учреждениям,
вузам.

Добавлено : Правонарушениями в электроэнергетике являются:
прекращения или ограничения электроснабжения учебного заведения независимо от форм собственности в течение учебного года.

10.
Национальное агентство по качеству высшего образования проводит лицензирование образовательной деятельности, определяет требования и стандарты, анализирует, создает базу данных.

Национальное агентство состоит из 15 человек (2 от Академии наук, 9 от вузов государственных, коммунальных и частных, 3 от работодателей, 1 от студентов), выбираемых на три года. Один человек не может быть два срока. Агентство приглашает к участию в своей деятельности
международных экспертов – профессоров ведущих зарубежных высших учебных заведений и/или экспертов институтов, которые обеспечивают качество высшего образования в других странах.

11. Автономия вузов. Учебные заведения сами определяют формы обучения, типы программ, формирование штатного расписания, признание зарубежных дипломов, разработку и внедение образовательных программ, присуждение степеней высшего образования, распоряжения собственными поступлениями, пользования землей и счетами.

Исследовательский университет может на конкурсной основе формировать тематику научных исследований, создавать различные структуры – (технопарки, бизнес- инкубаторы, малые предприятия), советы из пяти человек по защите диссертации на соискание степени доктора философии.

12. Внедрение академических и социальных стипендий, отмена отработки для тех, кто учился за средства бюджета.

Вообще впечатление неплохое. Очень напоминает западную модель. Кого волнуют ларьки по продаже дипломов в кацапетовке или научная степень присвоенная в задрищенском университет оккультных наук, то скажу, что система контроля, существовавшая до сих пор, не помешала тому чуваку с батоном стать проффесором. Работодатель разберется.