Всім на старт

Ти студент, школяр або просто допитливий? Ти, як і всі ми, божеволієш в інтернеті, щосекунди оновлюючи новинні стрічки?

Є нагода зробити щось насправді корисне. Не дивлячись на те, що наразі деякі головні організатори минулорічного
конкурсу україномовних вікіпедійний статей по біології на передовій захищають Україну, ми, попри все, вирішили провести конкурс і у цьому році.

Мета конкурсу проста – плекати україномовний інтелектуальній простір, наповнювати його якісною науковою інформацією. Призовий фонд вдалось відновити, попри те, що спочатку його направили на підтримку армії, так що на переможців традиційно чекають заохочувальні призи.

Організаційний комітет конкурсу буде займатись поточними організаційними справами. Ми ще дамо оголошення, коли саме розпочнеться конкурс (очікується десь восени) і які його конкретні умови. В будь-якому випадку, ми чекаєм на якісні статті біологічного спрямуваня. Можна вже приступати до підготовки, збирати матеріал, підбирати тему, залучати і заохочувати знайомих.

Отже, оголошую неминуче наближення конкурсу WikiBioContest-2014. Відкриті вакансії для жюрі. Шукаєм україномовних спеціалістів в галузі біології, які мають відповідну кваліфікацію і готові регулярно, прискіпливо, доброзичлико, справедливо і задарма судити конкурс.

Увага викладачам і вчителям – підготовка студентами і учнями статей у вікіпедії – продуктивніший і ефективніший освітній прийом, ніж "написання" рефератів. Ще є достатньо часу, щоб розібратись в особливостях редагування. А вікіпедійне ком”юніті радо допоможе вам в цьому.

Advertisements

Повернулась з України

Приїхали. Мій любий кум, російськомовний луганчанин, переварює з сусідом в нас вдома опалювального котла з газу під тирсу і сміття. Перемазаний сажою, але довольний. Українські кулібіни хакнули конструцію італійського котла і виклали схему в інтернет. Сусід зі своїм котлом на черзі.

Дружина мого кума, росіянка, колишня луганська бізнес-вумен, в фартушку цілий день біля плити – готує обід на всю нашу величезну українську родину. Розказує: 20 років вона жила в Луганську і жодного разу їй не довелось розмовляти українською взагалі. Потім повстанці пояснили, що їх, російськомовних, притісняють, ну вони і виїхали з двома валізами. Днями повідомили, що повністю сплюндрували їх бізнес і житло, вони втратили все. Жінка сповнена такого оптимізму, що я стидаюсь розказувати про свої проблеми. Заставляє своїх дітей розмовляти українською.

В альтанці під виноградом чути суміш української, російської, англійської і німецької – це наші діти намагаються порозумітись.

Замовляємо ресторан на роковини. Дивлюсь безкінечний список страв і сумніваюсь, чи треба до того всього (коливо, борщ, тушену картоплю, гречку, ікру, червону рибу, відбивні, голубці, налісніки, нарізку, овочі) ще салат і пончики з часником. Необ”ятна рестораторша лагідно: "дитино, може у вас в німеччині і принято голодать, а у нас без салату і пончиків з часником не поймуть. Будуть казати, що минулого разу наче більше на столах було. А це наша репутація". Дописує в список ще і блінчики з м”ясом. В результаті стіл дійсно ломився. Потім син мені на вухо: якийсь офігєнний був салат. У доньки доводилось пончики відбирати силою, бо могла луснути.

Балакаю на поминках з однокласниками. Розказують, днями збирали чергову партію допомоги воєнним. Привезли з сіл пакунки, не влазить все в машину все, що понапривозили. Жіночка з села розходилась – даже і не думайте, пакуйте як хочете, я в село назад не повезу, бо мене люди розірвуть. Однокласник зголосився добровольцем, зараз на підготовці. Головна тема розмов – чи витримають прикордонники. До російського кордону дві години їзди.

Зустріла подругу, вона вчителька. Нігті розмальовані жовтоблакитним. Я спробувала поглузувати, то вона мало не депортувала мене з країни, бо я не знала, що саме день прапора. Зайшли в піццерію в колишньому гастрономчику. Цей манюній гастрономчик був там завжди. Там продавали господарське мило, ржаве сало, свіжий хліб і завжди смерділо оселедцями. Те, що я там тепер побачила, затьмило мої тірольські наспіви. Це абсолютно зі смаком обставлений цілком європейський ресторан з канонічною італійською піццою і грузинським вином.

На могилках свіжа могила в горі квітів. На фото – пацан в військовій формі. Рік народження мого сина. Мій син побачив, помовчав, відійшов до дороги. Закурив. Потім каже – я спробую пояснити це моїм друзям. Кожному.

По дворі летить пух і пір”я. Мама пакує гостинці столичним родичам: зарізали качки, напакували помідорів, перців, баклажанів, картоплі і цибулі. Нам також простіше погодитись, ніж відмовлятись. Ото здивуються митники на кордоні, коли побачать класичну клітчату сумку з цибульою і перцями. Чоловік: "скажем, що це сувенір".

Моя донька, що народилась і виросла в Німеччині, вперше сказала – я б хотіла тут жити. Сказала це українською.

Все буде добре.

Південний Тіроль/ Южный Тироль

Щороку ми, як і всі нормальні бюргери, їздим у відпустку. Оскільки життя коротке, а ми допитливі і неліниві, то намагаємось податись кудись в нове місце і подивитись, як там живуть люди. Цього року ми зрадили своїй традиції і вдруге поїхали в Південний Тіроль, бо ще минулого року закохались в цю райську місцину. Я щоразу захльобуюсь від захвату, коли пробую розказати, що там такого класного. Але спробую тримати себе в руках і спробувати навіть самій розібратись, як південним тірольцям вдалось втілити рай в себе в горах. Бо і у них свого часу було як у всіх – злидні і біднота.

Минулого року сходили в
музей туризму в Мерані і я дещо збагнула. Цей регіон був історично сільськогосподарський і доволі бідний. Колись давно, в 19 сторіччі зібралась місцева ініціатива і вирішила, що у них тепер буде туризм. Це співпало з проведенням залізниці в регіон, що покращило можливості для подорожей. Як розказує нам музейна експозиція, ініціатива зазнала гонінь з боку церкви, яка вбачала в туристах порушення традиційних цінностей. Але історія поставила все на свої місця і туристична стратегія виявилась дуже вдалою. Розвинулась інфраструктура, з”явились нові робочі місця, побудувались нові готелі, в тому числі і шикарні. Я навмисне упускаю складні стосунки тірольців і італійців, це тема окремої розмови. Але Тіроль це зовсім не белла Італія, а суворе німецькомовне середовище.

Після війни кількість туристів радикально зменшилась і залишалась низькою, а новий великий розквіт прийшовся на… шаховий турнір 1981 року між Карповим і Корчним, що проводився в Мерані. Забута місцина раптом вийшла на перші шпальти світових газет і знову стала популярна серед туристів.

Сьогодні Меран і його околиці виглядають як ідеальний симбіоз сільського господарства і туризму і туристична індустрія пропонує все, від агротуризму до шикарних спа готелів на всі смаки: традиційні і ультрасучасні. Чорт, получається просто якийсь рекламний проспект, а не блог.

Це був вступ, трепер про окремі деталі.

Ми обрали агротуризм в сусідньому з Мераном селі – Марленг, бо це дешево і сердито. Більшість, якщо не всі, місцеві фермерські господарства, що займаються переважно культивуванням яблуні, пропонують туристичне житло і розваги. Ідеальна двокімнатна квартира в господарському будинку з усім необхідним і мальовничим видом на гори, обходиться приблизно 500 євро в тиждень на сім”ю. Наш балкон там, де парасолька.

IMG_4294s

На бажання клієнта за невелику додаткову плату в послуги входить доставка булочок, молока і шинки, продуктів з ферми, сауна і садок з кріслами, екскурсія в сади з поясненням особливостей місцевої агротехнології. Як і агротуристичні ферми, так і готелі об”єднані у товариства зі своїм лейблом. Ці товариства встановлюють самі собі критерії якості, випускають власті проспекти і лобіюють власні інтереси. Ферма, де ми зупинялись, належить до товариства "
Червоний півень", який об”єднує 1600 агротуристичних закладів Південного Тіролю. Крім того, існують місцеві сільські туристичні товариства. Господар нашої ферми був головою місцевого туристичного правління. Я до чого це все веду – гуртом і батька легше бити. Здається, що вся успішна діяльність відбувається виключно через товариства. Якось залізничий вокзал в Марленгу занепав, то зібралось товариство відновлення вокзалу в Марленгу, десь натрусили грошей і з помпою відновили.

Марленг невеличке село на схилах Альп, що розташовані уздовж долини річки Адідже. Взагалі оцей вид на долину на мій погляд просто фантастичний.

Меран і всі навколишні села і містечка – Марленг, Тіроль, Лана та інші, не просто зразкові – вони супер-зразкові, супер-чисті, вмиті і вилизані до останнього кущика. Усюди, де не росте ліс або не стоїть будинок, ростуть яблуні. Яблуневі сади підходять впритул до доріг, заходять в житлові масиви і огортають окремі будинки. Про них буде окремо докладніше.

Самий адекватний тип відпочинку в цьому регіоні – це одноденні мандрівки, ногами або велосипедом. Звісно, дехто може думати інакше, то для таких є спа-процедури або гольф, на яких я не розуміюсь, тому буде про мандрівки. Там все заточене під ці мандрівки на всі смаки і можливості – від простих прогулянок до скалолазання по льодовикам до гірських велосипедів. В кожному інфоцентрі можна отримати здоровенну пачку проспектів про маршрути з картами, тривалістю, висотою підйомі і спусків, на місцях всі маршрути докладно позначені. Стежини ідеально чисті. Ні, не так. Ідеально-ідеально чисті. Ті, що більш-екстремальніші -ті супер-мальовничі. Є такі, де багато народу, на інших, складніших маршрутах – рідко кого можна зустріти.

Оце, наприклад, спеціальний маршрут вздовж іригаційних струмків. Таких в окрузі є десь вісім, кожен з яких в середньому 8-10 км довжиною. Найстаріші прокладено в 14 сторіччі, а найновіші – в минулому. Наразі струмки використовуються виключно для розваги туристів похилого віку. Вони всі такі мі-мі-мі чистенькі, з одного боку гора, з іншого – яблуні і вид на долину.

IMG_4338s

До вискогірних маршрутів є підйомники і шляхи прокладені через полонинні ферми, де пропонують свіже молоко, вино, пиво, ковбаски та інші місцеві смачні речі (ковтає слину). Такі шинки є різні і їх діяльність і якість регулюється законом. Там також є свої товариства – в виноградниках – бушшанке, де подають місцеве вино, а на високогірних фермах – гофшанке, де подають продукти з місцевої ферми. Деякі ліниві туристи просто піднімаються на підйомниках до найближчого шинку, засідають там і повертаються тим самим підйомником до низу. Підйомники дорогі – в середньому приблизно 15 євро на людину. Втім, для нормальної здорової дитини підйомники це зайве, достатньо навушників.

IMG_4243s

Маршрути в горах проходять фактично через двір ферми. Там натурально пахне коровами і сіном, селяни займаються своїми справами, але намагаються прикрасити свої дворища так, щоб туристам було приємно дивитись.

IMG_4375s

Ми намагались уникати їздити своїм авто, а користуватись громадським транспортом, який там зручний і точний. На тиждень можна придбати або транспортну карту на всі види транспорту, або комбінацію на транспорт і музеї – ми саме таку і купили.

Меран розташовано в долині і, в порівнянні з гірськими фермами, виглядає як розніжена панянка. Якщо в горах треба крокувати в гірських чоботях і пити пиво, то в місті найкраще пити каву і поволі прогулюватись з мережевою парасолькою по променаду. Ми і спостерігали – в горах переважно німецька мова, а на променаді в Мерані – італійська.

IMG_4491s

Тепер про яблука, бо зараз лусну.

Плантації яблунь вражають. Просто вражають. Це агротехнологія, яка доведена до досконалості. Я дивилась на ці плантації як садівник-любитель, як колишній співробітник інституту садівництва і як біотехнолог. І я вам кажу, що якби мене спитали, що там можна поліпшити, то я б сказала, що біотехнологія тут вже безсила. Я не знаю, як у них таке получається. Яблуні всі на карликових підщепах. Отакої висоти (піднімає руку до гори). Щільна посадка, можливо метр між деревами. Яблука на них отакі (складає два кулаки), без жодних проявів хвороб, однакового розміру і дерево рясно всипане плодами.

IMG_4330s

Середньо-статистичний південно-тірольський фермер має приблизно півтори-три гектари яблунь, часто прямо на гірських схилах. Я не знаю, як вони по ним пересуваються, бо я тільки піднялась з кінця в кінець плантації, то впріла. Ферма, де ми зупинялись, мала аж 5 гектарів яблунь. Як і у випадку з туристичними товариствами, яблучні фермери точно так само об”єднані у ґільдії, які займаються встановленням власних критеріїв якості і лобіюванням власних інтересів. Наприклад, критерії культивування строго регламентовані. Фермери дотримуються розроблених вказівок так званого інтегративного землеробства – з одного боку – зменшення кількість хімічних обробок, а з другого – впровадження профілактичних заходів для запобігання розвитку хвороб. Я подивилась ці вимоги – строго контролюється все – від кількості азоту в ґрунті до частоти поливів. Фермер зобов”язаний щороку проходити курси по культивуванню і контроль якості і сертифікація для нього платні.

Оскільки багато садів розташовані на крутих схилах, то збір врожаю і обрізка проводиться вручну. Це найдорожча праця і, як признались яблуководи, до такої роботи залучаються робітники зі Східної Європи. Яблука збирають у великі контейнери, в кожен вміщається по 340 кіло яблук. Я дивувалась, чому саме така кількість, але гадаю, що це для простоти обрахунку – 3 ящики – 1 тона. Ящики з яблуками звозяться в місцевий гігантський холодильник з контрольованою атмосферою з пониженим вмістом кисню. Дрібні фермери очевидно спільно утримують ці холодильники товариством. Там яблука зберігаються до того моменту, коли на них є потреба. Тоді ящики дістають, яблука миють проточною водою зі щітками (саме так нам пояснили), сушать і фасують.

Південний Тіроль в рік дає 1 млн тон яблук, половина з яких споживається в Італії, а друга половина йде на експорт, переважно в Німеччину.

IMG_4333s

Тут я вирішила порахувати чужі грошики і прикинула, скільки вони мають зі своєї плантації. Врожайність таких яблук 40 т/ га. Отже, з 5 га буде 200 тон. Я не полінувалась і глянула, які затрати на виробництво яблук – получється приблизно 40 центів на кілограм. Місцева ціна в роздріб 1 євро за кілограм. Отже, в кращому випадку наш фермер має 100-150 тисяч доходу на рік, з яких, можливо, половину сплачує як податки. Отже, на сім”ю получається не так вже і багато, принаймні менше, аби утримувати здоровенні будинки, навіть з врахуванням доходів від туризму. Нерухомість в Південному Тіролі не дорога, а дуже дорога. Економічні розрахунки, які я надибала, погоджуються зі мною, що рентабельність таких садів на межі, і, якщо урожаєм не склалось, то фермеру доводеться туго.

У мене є думка, що ці фермери отримують європейські дотації. Так от, якщо ці дотації йдуть не на те, щоб це все тупо прогуляти, а на облаштування такого квітучого раю, то хай собі будуть дотації. Це перша думка. А друга, що дотації так просто не дають, а дають під гарантію максимальної ефективності і якості, яку забезпечують розроблені строгі критерії до самих себе. Власне, заради цього абзацу я це все писала. Дякую, що були на зв”язку. Наступна зупинка – Україна.

IMG_4472s



________________________________________
________________________________________
___

Ежегодно мы, как и все нормальные бюргеры, ездим в отпуск. Поскольку жизнь коротка, а мы любознательны и неленивые, то стараемся податься куда в новое место и посмотреть, как там живут люди. В этом году мы изменили своей традиции и опять поехали в Южный Тироль, потому что еще в прошлом году влюбились в эту райскую местность. Я каждый раз захлебываюсь от восторга, когда пытаюсь рассказать, что там такого классного. Но попробую держать себя в руках и попробовать и самой разобраться, как южным тирольцам удалось воплотить рай у себя в горах. Потому что и у них в свое время было как у всех – нищета и беднота.

В прошлом году сходили в
музей туризма в Меране и я немного сообразила. Этот регион был исторически сельскохозяйственный и довольно бедный. Когда-то давно, в 19 веке собралась местная инициатива и решила, что у них теперь будет туризм. Это совпало с проведением железной дороги в регион, улучшило возможности для путешествий. Как рассказывает нам музейная экспозиция, инициатива терпела гонения со стороны церкви, которая видела в туристах угрозу традиционным ценностям. Но история поставила все на свои места и туристическая стратегия оказалась очень удачной. Развилась инфраструктура, появились новые рабочие места, построились новые гостиницы, в том числе и шикарные. Я умышленно упускаю сложные отношения тирольцев и итальянцев, это тема отдельного разговора. Но Тироль это вовсе не белла Италия, а суровая немецкоговорящая среда.

После войны количество туристов радикально уменьшилась и оставалось низким, а новый большой расцвет пришелся на … шахматный турнир 1981 между Карповым и Корчным, который проводился в Меране. Забытая местность вдруг вышла на первые полосы мировых газет и снова стала популярна среди туристов.

Сегодня Меран и его окрестности выглядят как идеальный симбиоз сельского хозяйства и туризма и туристическая индустрия предлагает все, от агротуризма до шикарных спа отелей на любой вкус: традиционные и ультрасовременные. Черт, получается просто какой рекламный проспект, а не блог.

Это было вступление, трепер об отдельных деталях.

Мы выбрали агротуризм в соседнем с Мерано селе – Марленго, потому что это дешево и сердито. Большинство, если не все, местные фермерские хозяйства, занимающиеся преимущественно культивированием яблони, предлагают туристическое жилье и развлечения. Идеальная двухкомнатная квартира со всем необходимым и живописным видом на горы, обходится примерно 500 евро в неделю на семью. Наш балком там, где зонтик.

IMG_4294s

По желанию клиента за небольшую дополнительную плату в услуги входит доставка булочек, молока и ветчины, продуктов с фермы, сауна и сад с креслами, экскурсия в сады с объяснением особенностей местной агротехнологии. Как и агротуристические фермы, так и гостиницы объединены в общества со своим лейблом. Эти общества устанавливают сами себе критерии качества, выпускают проспекты и лоббируют собственные интересы. Ферма, где мы останавливались, принадлежит к сообществу "
Красный петух", который объединяет 1600 агротуристических заведений Южного Тироля. Кроме того, существуют местные сельские туристические общества. Хозяин нашей фермы, например, был председателем местного туристического правления. Я к чему это все веду – вместе и батька легче бить. Кажется, что вся успешная деятельность происходит исключительно через общества. Например, железнодорожный вокзал в Марленго занепал, то собралось Общество Восстановления Вокзала в Марленго, которое натрясло где-то денег и с помпой восстановили.

Марленго небольшое село на склонах Альп, расположенных вдоль долины реки Адидже. Вообще этот вид на долину на мой взгляд просто фантастический.

Меран и все окружающие села и города – Марленго, Тироль, Лана и другие, не просто образцовые – они супер-образцовые, супер чистые, умытые и вылизанные до последнего кустика. Всюду, где не растет лес, либо не стоит дом, растут яблони. Яблоневые сады подходят вплотную к дорогам, заходят в жилые массивы и окутывают отдельные дома. О них будет отдельно подробнее.

Самый адекватный тип отдыха в этом регионе – это однодневные путешествия, ногами или велосипедом. Конечно, некоторые могут думать иначе, то для таких есть спа процедуры или гольф, на которых я не разбираюсь, поэтому будет о путешествиях. Там все заточено под эти путешествия на любой вкус и возможности – от простых прогулок до скалолазания по ледникам и горных велосипедов. В каждом инфоцентре можно получить огромную пачку проспектов о маршрутах с картами, продолжительностью, высотой подъеме и спусков, на местах все маршруты подробно обозначены. Тропинки идеально чистые. Нет, не так. Идеально-идеально чистые. Те, что более экстремальные те супер-живописные. Есть такие, где много народу, на других, более сложных маршрутах – редко кого можно встретить.

Вот, например, специальный маршрут вдоль ирригационных ручьев. Таких в округе есть где восемь, каждый из которых в среднем 8-10 км длиной. Старые проложены в 14 веке, а самые новые – в прошлом. Сейчас ручьи используются исключительно для развлечения туристов пожилого возраста. Они все такие ми-ми-ми чистенькие, с одной стороны гора, с другой – яблони и вид на долину.

IMG_4338s

К выскогорным маршрутам есть подъемники и пути проложены через фермы, где предлагают свежее молоко, вино, пиво, колбаски и другие местные вкусности (глотает слюну). Такие шинки есть разные и их деятельность и качество регулируется законом. Там тоже есть свои общества – в виноградниках – бушшанке, где подают местное вино, а на высокогорных фермах – гофшанке, где подают продукты с местной фермы. Некоторые ленивые туристы просто поднимаются на подъемниках в ближайший шинок, заседают там и возвращаются тем самым подъемником вниз. Подъемники дорогие – в среднем примерно 15 евро на человека. Впрочем, для нормального здорового ребенка подъемники это лишнее, достаточно наушников.

IMG_4243s

Маршруты проходят фактически через двор фермы. Там натурально пахнет коровами и сеном, крестьяне занимаются своими делами, но стараются украсить свои дворы так, чтобы туристам было приятно смотреть.

IMG_4375s

Мы пытались избегать ездить своей машиной, а пользоваться общественным транспортом, который там удобный и точный. В неделю можно приобрести или транспортную карту на все виды транспорта, или комбинацию на транспорт и музеи – мы именно такую и купили.

Меран расположен в долине и, по сравнению с горными фермами, выглядит как разнеженная барышня. Если в горах надо шагать в горных сапогах и пить пиво, то в городе лучше пить кофе и медленно прогуливаться с кружевным зонтиком по променаду. Мы и наблюдали – в горах преимущественно немецкий язык, а на променаде в Меране – итальянский.

IMG_4491s

Теперь о яблоках, иначе сейчас лопну.

Плантации яблонь впечатляют. Просто поражают. Это агротехнология, которая доведена до совершенства. Я смотрела на эти плантации как садовод-любитель, как бывший сотрудник института садоводства и как биотехнолог. И я говорю, что если бы меня спросили, что там можно улучшить, то я бы сказала, что биотехнология здесь уже бессильна. Я не знаю, как у них такое получается. Яблони все на карликовых подвоях. Вот такой высоты (поднимает руку вверх). Плотная посадка, возможно метр между деревьями. Яблоки на них вот такие (составляет два кулака), без проявлений болезней, одинакового размера и дерево обильно усыпано плодами.

IMG_4330s

Среднестатистический южно-тирольский фермер окучивает примерно полторы-три гектара яблонь, часто прямо на горных склонах. Я не знаю, как они по ним передвигаются, я только поднялась из конца в конец плантации, то упарилась. Ферма, где мы останавливались, имеет аж 5 гектаров яблонь. Как и в случае с туристическими обществами, яблочные фермеры точно так же объединены в гильдии, которые занимаются установлением собственных критериев качества и лоббированием собственных интересов. Например, критерии культивирования строго регламентированы. Фермеры придерживаются разработанных указаний так называемого интегративного земледелия – с одной стороны – уменьшение количество химических обработок, а с другой – внедрение профилактических мероприятий для предотвращения развития болезней. Я посмотрела эти требования – строго контролируется все: от количества азота в почве до частоты поливов. Фермер обязан ежегодно проходить курсы по культивированию, а контроль качества и сертификация для него платные.

Поскольку многие садов расположены на крутых склонах, то сбор урожая и обрезка проводится вручную. Это самая дорогая работа и, как признались яблуководы, к такой работе привлекаются рабочие из Восточной Европы. Яблоки собирают в большие контейнеры, в каждый помещается по 340 кило яблок. Я удивлялась, почему именно такое количество, но думаю, что это для простоты расчета – 3 ящика – 1 тонна. Ящики с яблоками свозятся в местный гигантский холодильник с контролируемой атмосферой с пониженным содержанием кислорода. Мелкие фермеры очевидно совместно удерживают эти холодильники обществом. Там яблоки сохраняются до того момента, когда на них есть потребность. Тогда ящики получают, яблоки моют проточной водой со щетками (именно так нам объяснили), сушат и фасуют.

Южный Тироль в год дает 1 млн тонн яблок, половина из которых потребляется в Италии, а вторая половина идет на экспорт, преимущественно в Германию.

IMG_4333s

Здесь я решила посчитать чужие денежки и прикинула, сколько они получают со своей плантации. Урожайность таких яблок 40 т / га. Итак, с 5 га будет 200 тонн. Я не поленилась и посмотрела, какие затраты на производство яблок – получается примерно 40 центов на килограмм. Местная цена в розницу 1 евро за килограмм. Итак, в лучшем случае наш фермер 100-150 тысяч дохода в год, из которых, возможно, половину платит в качестве налогов. Итак, на семью получается не так уж и много, по крайней мере меньше, чтобы содержать огромные дома, даже с учетом доходов от туризма. Недвижимость в Южном Тироле не дорогая, а очень дорогая. Экономические расчеты, которые я нашла, соглашаются со мной, что рентабельность таких садов на границе, и, если урожаем не сложилось, то фермеру придется туго.

У меня есть мнение, что эти фермеры получают европейские дотации. Так вот, если эти дотации идут не на то, чтобы это все тупо прогулять, а на обустройство такого цветущего рая, то пусть будут дотации. Это первая такая мысль. А вторая, что дотации так просто не дают, а дают под гарантию максимальной эффективности и качества, которое обеспечивают разработанные строгие критерии к самим себе. И наконец – общества, общины и гильдии – основа успешного функционирования. Собственно, ради этого абзаца я это все писала. Спасибо, что были на связи. Теперь отбываю в Украину.

IMG_4472s