Литдибр

В якості розминки, бо відвикла від днявочки.

Минулі два тижні пройшли під знаком RNA-seq. Спочатку я зробила подвиг Геракла,



запхавши в авгієві конюшні ще трохи навозу. Авгієві конюшні – це європейський архів нуклеотидів. Всі просеквеновані на гроші платників податків геноми і транскриптоми дбайливо складаються в базу даних, аби будь-який зацікавлений платник податків мав змогу подивитись на есемблінг транскриптому ізольованих епідермальних клітин
Vicia faba, що диференціюються протягом шести годин.

В цих базах даних чорт ногу зломить і submission зовсім нетривіальна задача. Особливо нетривіальна вона для біологів, які поняття на мають, що таке і як рахувати MD5 checksum. До того ж, мова йде про передачу файликів по 50 Гбайт кожен, через фаєрвол, який не пускає нікого по ftp. Причому база даних пропонує свій ftp, який я не можу поставити без адміністративних прав, а цих прав у мене нема, а той, хто за це відповідальний – у відпустці. Але мені вдалось подолати всі перешкоди і я майже не плакала.

Після цього вирішила поглибити свої знання в RNA-seq на воркшопі в братньому універі. Це виявився лінукс для чайників-біологів. Тобто три дні з ранку до вечора одного лінукса і трошки R. Я вперше пошкодувала, що не взяла курс пітона, який сама ж і рекламувала. Майбутні біологи, запам”ятайте: сьогоднішня біологія це 1% на полях, 20% розтирання в ступці того, що в полях наросло і 79% інформатики. Я досі обходилась і без лінукса, але бачу, що занурення в цю чорну безодню неминуче, хоч у мене по факту в мізках кріпатура. Не можу сказати, що це дуже складно, принаймні юзати чужі скрипти, але вимагає трохи вправності.

Але це все єрунда, бо почався сезон, до якого я готувалась цілу зиму – віджималась від полу, качала прес і бігала крос. І ось настав цей щасливий момент – лопату в руки і в город, скопати під помідорчики. Ну, що я можу сказати? Наступної зими треба буде включити в програму ще вправи з сапкою і лопатою, присідання і стояння раком, бо у мене по факту в спині приємний радикуліт і в м”язах також кріпатура. Так, це таке хобі.

Ось так, бодрячком, з вивихнутими лінуксом мізками і вивихнутою стоянням раком спиною, а також з геть поламаним циркадним ритмом від переводу годинника, я вступила в новий тиждень.

Для тих, хто дочитав до цього місця, бонус про генетичний годинник. Сама тільки дізналась, ділюсь. Бамбук квітне раз в 80-120 років, а після цвітіння від відмирає. При цьому одночасно цвітуть і відмирають усі вегетативно розмножені нащадки. Тобто якщо ви придбали бамбук, якого відділили від рослини, якій вже майже 80 років, то найімовірніше, що вона незабаром зацвіте і помре. Тому солідні магазини, як правило, пишуть, коли очікується цвітіння. Точніше, коли воно не очікується. Так і пишуть – наступні 120 років цвітіння не буде. Схоже, що навіть мікроклональне розмноження через меристемну культуру не може поламати запрограмований годинник. Якась фірма прокололась, продавши велику кількість саджанців по всій Європі, які швидко зацвіли. Клієнти були незадоволені.

Синхронне цвітіння бамбукових зарослів має також екологічні наслідки: враз вимирають великі площі бамбукових лісів. Такий феномен спостерігали і вивчали в Аргентині. Особливо серйозні наслідки можуть бути для синхронізованих штучних насаджень.

Молекулярні основи запрограмованого цвітіння не вивчені. Поки що проклоновано парочку генів, які підгледіли у арабідопсиса. Але перевірити, чи це вони – важкувато. Традиційний підхід поламати ген і подивитись, чи цвітіння наступить пізніше триватиме довше, ніж життя експериментатора. Втім, в Китаї, де проводяться ці дослідження, вміють терпляче чекати.

________________________________________
_________________________________

В качестве разминки, так отвыкла от днявочки.

Прошедшие две недели прошли под знаком RNA-seq. Сначала я совершила подвиг Геракла,



засунув в авгиевы конюшни еще немного навоза. Авгиевы конюшни – это европейский архив нуклеотидов. Все просеквенованные на деньги налогоплательщиков геномы и транскриптомы бережно складываются в базу данных, чтобы любой заинтересованный налогоплательщик мог посмотреть на есемблинг транскриптов изолированных эпидермальных клеток
Vicia faba, которые дифференцируются в течение шести часов.

В этих базах данных черт ногу сломит и submission вовсе нетривиальная задача. Особенно нетривиальная она для биологов, вроде меня, которые понятия на имеют, что такое и как считать MD5 checksum. К тому же, речь идет о передаче файликов по 50 Гбайт каждый, через фаервол, который не пускает никого по ftp. Причем база данных предлагает свой ftp, который я не могу поставить без административных прав, а этих прав у меня нет, а тот, кто за это ответственен – ​​в отпуске. Но мне удалось преодолеть все препятствия и я почти не плакала.

После этого решила углубить свои знания в RNA-seq на воркшопе в братском универе. Это оказался линукс для чайников-биологов. То есть три дня с утра до вечера одного линукса и немножко R. Я впервые пожалела, что не взяла курс питона, который сама же и рекламировала. Будущие биологи, запомните: сегодняшняя биология это 1% в полях, 20% растирания в ступке того, что в полях наросло и 79% информатики. Я до сих пор обходилась и без линукса, но вижу, что погружение в эту черную бездну неизбежно, хотя у меня по факту в мозгах крепатура. Не могу сказать, что это очень сложно, по крайней мере юзать чужие скрипты, но требует немного сноровки.

Но это все ерунда, потому что начался сезон, к которому я готовилась всю зиму – отжималось от пола, качала пресс и бегала кросс. И вот наступил этот счастливый момент – лопату в руки и в огород, вскопать под помидорчики. Ну, что я могу сказать? Следующей зимой надо будет включить в программу еще упражнения с тяпкой и лопатой, приседания и стояния раком, потому что у меня по факту в спине приятный радикулит и в мышцах также крепатуры. Да, это такое хобби.

Вот так, бодрячком, с вывихнутыми линуксом мозгами и вывихнутой стоянием раком спиной, а также с совершенно поломанным циркадным ритмом от перевода часов, я поступила в новую неделю.

Для тех, кто дочитал до этого места, бонус о генетических часах. Сама только узнала, делюсь. Бамбук цветет раз в 80-120 лет, а после цветения он отмирает. При этом одновременно цветут и отмирают все вегетативно размноженные потомки. То есть если вы приобрели бамбук, которого отделили от растения, которому уже почти 80 лет, то, скорее всего, оно вскоре зацветет и умрет. Поэтому солидные магазины, как правило, пишут, когда ожидается цветение. Точнее, когда оно НЕ ожидается. Так и пишут – в ближайшие 120 лет цветения не будет. Похоже, что даже микроклональное размножения через меристемную культуру не может поломать запрограммированные часы. Некая фирма прокололась, продав большое количество саженцев по всей Европе, которые быстро зацвели. Клиенты были недовольны.

Синхронное цветения бамбуковых зарослей имеет также экологические последствия: внезапно вымирают большие площади бамбуковых лесов. Такой феномен наблюдали и изучали в Аргентине. Особенно серьезные последствия могут быть для синхронизированных искусственных насаждений.

Молекулярные основы запрограммированного цветения не изучены. До сих пор проклонировано парочку генов, которые подсмотрели у арабидопсиса. Но проверить, это ли они – трудновато. Традиционный подход поломать ген и посмотреть,  наступит ли цветение позже, продлится дольше, чем жизнь экспериментатора. Впрочем, в Китае, где проводятся эти исследования, умеют терпеливо ждать.

Advertisements

Про реформу української науки.

Я довгий час свідомо уникала цієї теми, бо я не в українській науці, причому такий собі рядовий вчений, і вважаю, що реформою науки повинні займатись професіонали. Але тут депутатська ініціатива відригнула таку концепцію, що треба сказанути
всім.

Експертна група порахували грошенята і порахувала, як зекономити на науці 1 млрд гривень.Треба зменшити кількість аспірантів – економія 5 млн гривень, зменшити кількість тем – 380 млн гривень, зменшити кількість пенсіонерів – 223 млн гривень, зменшити зарплату – 170 млн гривень, збільшити грантове фінансування – 337 млн гривень, збільшити плату за оренду приміщень НАНУ – профіт 760 млн.

Виклали це все і кажуть – обговорюйте тепер в фейсбуках, давайте нам, народ, пропозиції.

Пропозиція номер один "Жгі, господи!".

Що у нас є. Грошей на науку нема. При цьому науки ще трошки є. Але вона неефективна і має подекуди тільки жевріючі оази, яким вдалось налагодити співробітництва і видерти фінансування правдами і неправдами. Крім цих оаз, в науці є люди, які залишились там з любові до мистецтва, хоч коштів на експерименти нема. Вони собі щось роблять, бо їм це подобається, але не дуже ефективно, бо у них нема пасіонарної жилки, аби виривати з зубами фінансування. І ще є купа науковців, які взагалі нічого не роблять, не ефективні, не компетентні, і не хочуть.

Це я пишу по якимось власним спостереженням в моїй галузі. Є колеги, які мають хороші контакти в НАНУ і їм вдається відкусити трохи від бюджетного пирога. Є такі, які побували на заході, набрались досвіду, повернулись додому і стикнулись з жорсткою реальністю. Повоювавши деякий час з вітряками, заспокоїлись і перебиваються з хліба на воду, постійно поглядаючи в сторону заходу. Є такі запеклі, які готові воювати, але їм бракує наукових ідей, досвіду і школи. Іноді їм вдається щось відхопити, але получається не дуже. Ну і є такі, які просто ходять на роботу.

Моделюєм. Що буде, коли урізати зарплату. Першими відсіються ті, котрі були в науці заради любові. Ті, хто вже побував на заході, знову туди ломануться. Запеклі пасіонарії також втічуть. Залишаться тільки ті, хто просто ходить на роботу і ті, у кого ще є зв"язки з НАНУ.

Що буде коли урізати пенсіонерів. Це взагалі-то правильно, але не дуже по-людськи. Потім треба не забувати, що є пенсіонери і є пенсіонери. Є такі, які нічого не роблять, а є такі, які ще тримають напрямок.

Можна зменшити кількість аспірантів. Само по собі це непогано, але разом із меншенням зарплати і перспектив, розумні туди не підуть.

Про оренду приміщень взагалі цікаво. Тобто НАНУ має якусь нерухомість, яка їй залишилась з барського плеча і вона здає свої приміщення в оренду. Насправді це все пів-міри. НАНУ може приміром відкрити свої магазини і ларьки, вирощувати свою картоплю і продавати, зробити свій бренд "НАНУ" і виробляти взуття, одяг і фруктові напої. Таким чином наука може цілком себе прогодувати. Це все жарти, але якщо в НАНУ забрати приміщення, які не використовуються належним чином, то насправді грошей на науку стане менше. Тому треба це робити в останню чергу.

Пропозиція друга "Кому дати гроші".

Як відомо, наука у нас є прикладна і фундаментальна. А ще є просто підтримання знань на певному рівні. Пропонується шарахнуть серпом по фундаментальній науці, а прикладну примусити до інновацій. Таким чином валять всю гуманітарщину – культуру, мову, літературу, історію і філософію. Цей продукт не продаси. З теоретичної фізики, математики, астрономії багато не заробиш. З біології вилітає вся систематика і просто дослідження біологічних процесів, якщо це не спиртове бродіння, переробка целюлози і діагностика раку.

Прикладна наука – це переважно інженерні розробки, які повинні швидко дати практичний вихід.

Тепер про науку, яку фінансує держава. Це
переважно фундаментальна наука. Це справедливо для всіх цивілізованих країн. Те, що швидко приносить доходи, робиться на фірмах в відділах
research and development, патентується і продається. Це чистий бізнес.

Те, що не швидко приносить доходи, досліджується в прикладних інститутах. В Німеччині подібні дослідження, наприклад, фінансуються навпіл з фірмами. Це такі дослідження, які для фірм занадто ризиковані, або на це нема коштів, бо фірма маленька, але їх треба робити, бо там може бути щось цікаве. Тому робиться ось що – збирається декілька фірм і інститутів і пропонують державі скинутись і допомогти, переконуючи в іноваційності напрямку. Фірми також вкладаються. Результати стають надбанням цього консорціуму, а не окремої фірми. Може трапитись так, що великого ефекту нема, але принаймні спробували. Наприклад, держава разом з відомою фірмою по виробництву шин фінансують добування гуми з кок сагизу. Неправильно фінансувати спочатку дослідження кок сагизу, а потім шукати фірму для впровадження технології.

Технопарки – це власне research and development для приватних фірм, але за рахунок держави, хоч кінцевий доход може отримати якась конкретна фірма. Не знаю, чи це правильно. Там у обговоренні були цікаві приклади – вчені кажуть, що японці зацікавились якимось українським винаходом. Це з одного боку привід пишатись, з іншого – не треба забувати, що цю розробку профінансувала держава. Передача інтелектуальних прав в умовах звірячого капіталізму – дуже чутливий момент. У нас тут в лабораторії одну цікаву пшеницю розробили, якою зацікавились фірми, то вже роками точиться дискусія, як би це передати. Фірми хочуть все і одразу і секретно, але доробок, який спонсорований державою на гроші платниців податків, повинен бути представлений народу, принаймні в публікації.

Тепер мої уявлення, що повинна фінансувати держава в науці, а що ні, але з точки зору біолога.

Про фундаментальну науку.

Держава повинна фінансувати перш за все фундаментальні напрямки, які стратегічно важливі для самої держави. Наприклад, в біології – колекцію вірусів (тварин і рослин), бактерій, генбанк, ботанічні сади, гербарії, музеї природознавства, дослідження кількості і різновиду риб в Дніпрі, щоб знати, що у нас там в річках взагалі плаває, фітопатологічний стан лісів Карпат і розповсюдження лейкозу у корів, і кількість випадків гіпертонічної хвороби (прикладів може бути багато). Одним словом –
систематизація і опис біологічних ресурсів, які є в країні. Багата держава може собі дозволити секвенувати геноми, в українських реаліях достатньо мати одну-дві лабораторії, які принайнмі цікавляться, як це роблять на заході, аби тримати руку на пульсі технології. Грантова система для цих напрямків неплідна, або тільки частково. Підтримка колекцій і систематизація це те, що потребує часу і постійного фінансування.

В Україні також є окремі фундаментальні біологічні дослідження на світовому рівні, які зовсім не стратегічні – їх потрібно зберегти. Визначити дуже просто – по рівню публікацій. Стратегічна мета проста – утримувати першість там, де її вдалось досягти. Заохочувати за допомогою грантової системи. Забігаючи наперед скажу, що в українській біології фундаментальних досліджень на світовому рівні не дуже багато, але вони можуть з"являтись завдяки грантовій заохочувальній системі.

Про прикладну науку.

Прикладна ботаніка – це перш за все сорти культурних рослин, агротехнології та породи тварин. Давайте я вам скажу чесно. Сучасний стан селекції в світі – це виробництво айфонів, де ГМО це лише маленький гвинтик. Європа в якості сортів досягла неба, і тепер туди вгачуються шалені грошиська і йде масивне і швидке накопичення геномної та іншої інформації, щоб вийти у відкритий космос. Треба визнати, що догнати і перегнати вже не получиться. В Україні в порівннянні не айфон, а такий собі аналоговий драндулєт. Селекція в інститутах це повільний і не ефективний процес. Я бачила цікаві доробки на вітчизняних фірмах, там воно і має бути. Але в державних інститутах повинна бути власна колекція районованих сортів – стратегічний запас генетичного різноманіття. Колекцію можна підтримувати, вивчати і досліджувати. І ще треба зрозуміти, що в перспективі єдине, що має для України в агроботаніці ціну – це земля.

Окремо стоїть розробка сенсорних, тестових і діагностичних систем. Наприклад, експрес тести на виявлення хвороб – рослин, тварин і людей, вмісту токсинів або поживних речовин в продуктах, воді або в грунтах, або тестування на ГМО. Я бачу, що більшість прикладних досліджень в українських НДІ – це саме такі розробки. Ніби корисна з точки зору справа і з очевидним практичним виходом. Знову ж таки, це все набагато ефективніше працює на фірмах, які напряму зацікавлені у доходах і у якості свого продукту. У них є час і натхнення довести свої тестові системи до ума.

Я спостерігала еволюцію подібних наукових сервісів у нас в інституті. Зробили власний сервіс по секвенуванню, однак для невеликих замовлень по прочитці окремих генів якість була так собі, тому лабораторії все одно замовляли не в себе в інституті, а на фірмах. Тому переорієнтували роботу на масивне секвенування геному. Або зробили в інституті біоінформатичний сервіс. Інформатики розробляють програму, якою можуть користуватись тільки вони. Закінчується грант або людина йде в інший інститут – і програмою не може користуватись ніхто. Тому все частіше користуються послугами фірм, які розробляють нормальний програмний продукт. Таких прикладів уйма – від виробництва антитіл до клонування генів.

Про технології. В біології це широкий спектр від виробництва вакцин, вітамінів, ліків, мікробіологічних культур для виноділля, сирів і переробки сточних вод, харчових добавок, тощо. Я переконана, що на фірмах подібні розробки ефективніші. Держава повинна тільки плекати наукову експертизу, яка здатна відрізнити фуфломіцин від чогось корисного.

Так на чому можна зекономити? Перш за все відфільтрувати фундаментальні дослідження, які не стратегічні і не відповідають світовому рівню. Поступово виводити прикладну науку на фірми. Розробка діагностичних і тестових ститем, або інших наукових сервісів повинна переходити на самоокупність. Технопарки, як варіант. Але знову ж таки, потрібно урегулювати цей тонкий момент – наукові дослідження на бюджетні гроші, а доходи від розробки в приватну кишеню.

Що для цього треба робити політикам? Перш за все поговорити з самими науковцями. До нас фрау Меркель часом заходить, то і українським депутатам має бути не взападло сходити в ботанічний сад не тільки подивитись на бузок. Сформувати експертний пул в кожній науковій галузі, куди мають входити і політики, і економісти, і зовнішні експерти. Ок. І академіки НАНУ. Провести фінансовий аудит кожного окремого інституту і провести наукову оцінку. Тільки після цього щось скорочувати.

Фінансування науки, будь-то постійне, будь-то грантове, повинно бути прозорим і зрозумілим. Результати – відкриті і доступні.

Що треба робити вченим? Бути готовим до найгіршого, або негайно включати мозок і пробувати знайти себе в нових умовах – генерувати ідеї, створювати фірми і спробувати заробляти самому. Державна фундаментальна наука це не те місце, де можна розбагатіти.

Щодо НАНУ. Я не знаю, як реформувати НАНУ. Відверто кажучи в науці все так запущено, що треба реформатор з залізними яйцями, титановим хребтом, стальними нервами, золотим мозком і бейсбольною битою.

Про хороше

За що люблю український сегмент інтернету, то це за кипучу діяльність. Кинь зерно – одразу проростає. Написала колись про одного шарлатана, в пост прибіг справжінй живий депутат – треба в цьому серйозно розібратись! Дав якісь розпорядження своїм і побіг по справам далі. Збираються якісь ініціативи молодих науковців, штурхають один одного і депутатів, кучкуються і вигадують цікаві концепції. Я вже не кажу про волонтерів, це взагалі якісь вперті мурахи. Написала про патріотичне виховання, блогери підхопили, одразу замалювались журналісти, фейсбук РОНО також відугкнувся.

Оскільки я зараз трохи занурилась в тему патріотичного виховання, то трохи поглиблю концепцію, як це має бути по-людськи. Це має бути цікаво небайдужим батькам і, звісно, вчителям.

Швейцарський педагог Песталоцці казав про виховання дітей – це тільки любов і приклад і більш нічого. Є абсолютно чіткий критерій, як відрізнити псевдопатріотичний псевдозахід від корисного. Те, що батьки будуть робити з дитиною і для дитини, коли залишаться з нею наодинці – це все нормальні виховні заходи: вчити математику, читати книжку, грати в футбол, малювати, сходити в кіно, копати картоплю, майструвати, дискутувати. Це все правильно. Але тільки божевільний батько примусить дитину гарно вдягтись, взяти в руки кольрові прапорці, стати на стільчик і урочистно декламувати щось про небесну сотню або Шевченка, камлаючи – він навчив нас патріотизму. Ну що? Не так? Ну або мама вдома зробить букет і повісить на нього бірку “Слава українським спортсменам!”.

Давайте підсумуєм, що нам треба для патріотичного виховання. Треба відмінити всі примусові патріотично-виховні заходи, уроки мужності, пафосні ушанування. Школі залишити одні маленькі, але важливі рамки – проводити будь-які заходи, але тільки для дітей і заради інтересів дітей, а не держави. Нехай держава сама спочатку розбереться з корупцією, фінансами, реформою і війною. Як тільки діти побачать приклад цієї боротьби дорослих за гідну державу, більших патріотів годі буде уявити.

Концепція всіх заході проста – “
Дитина в центрі уваги”. Всі заходи проводяться для дитини – щоб їй було цікаво і вона мала змогу сама зібрати життєвий досвід, рокрити свій потенціал.

Якщо це концерт, то саме такий концерт, який би дітлахи влаштували своїм батькам. Я не уявляю, що вони змогли б прикрасити його гаслом «Пишаємось вами за вірність військовій присязі». Це буде просто концерт, або хіба що сімейний конкурс на голосистість.

Якщо це літературний вечір, то це перш за все вірші і дискусія. Жоден з батьків не почне розмову з урочистої промови і не влаштує до цього виставку "Шевченко в житті нашої сім"ї", а сяде разом з дитиню на дивані і почитає.

Якщо батьки захочуть розповісти дитині про події на Майдані і своє до цього ставлення, то вони не будуть для цього святково вдягатись, прикрашати хату жовто-блакитними кульками і декламувати вірші і грати на баяні. Я просто разом послухають "плине кача". В тишині послухають. І помовчать.

Що можна ще робити разом з дітьми? Ходити на екскурсії, разом майструвати з паперу, з тканини, з дошок, з чоботів, з квітів, шалаші з гілок, робити експерименти хімічні, фізичні, біологічні, бігати по місту з квестом, грати в ігри на змагання та кооперацію, за столом, в спортзалі або на вулиці, перевдягатись в ковбоїв і індіанок, в принців і розбійниць, вдавати себе клоунів і акторів, колупатись в землі, рахувати равликів, пекти хліб і торти, потім їх продавати і купувати на виручені гроші папір, ножниці і клей, варити борщ і разом його їсти, знімати фільми, робити фото, допомагати в лікарні або дитсадку, співати літнім людям, робити танцювальні флешмоби, фехтувати, борюкатись, тощо. Це буде недосконало, можливо, не буде гарно і вишколено, саморобні макети міста будуть криві, "наукові дослідження" наївні, борщ – пересоленим, а дискусія спочатку млява і нецікава. Але це буде продукт дитячого досвіду, найціннішого, що може взагалі бути.

У вас є дитина? А може ви в батьківському комітеті? І в школі проводять формальні заходи в північнокорейському стилі? Протестуйте! Пропонуйте концепцію “
Дитина в центрі уваги”.

Про патріотичне виховання

Прилетіла муза, аж дві. Перша муза була у вигляді фейсбукової сторінки одного знайомого мені районного відділу освіти, звідки я потрапила на відповідний сайт. Друга муза була проектом новобудови на Майдані Незалежності.

Я подивилась на це все, у мене спочатку трошки стала шерсть на загривку дибки, потім потихеньку вляглась.

Семесюк зробив коротке резюме з приводу проекту."
За що точиться боротьба? За культуру, за якісний простір, за смак, за майбутнє, а не лишень за просто добробут і незалежність від Мордору. За тонкі речі. А хтось, в цей самий час, пропонує нам коштовний туркменський автовокзал в центрі Києва. При цьому цей хтось, сам по собі, хороша людина, скорш за все, але якась неймовірна неолітична магія примушує його, чомусь, займатися саме архітектурою, а не співом, або вулканізацією гумових виробів."

А я дивилась на річний план відділу освіти і думала приблизно те саме. На оце дивилась: "виставки творчих робіт «Таланти моєї сім»ї», «З бабусиної скрині», «Мамі подарунок своїми руками», змагання «Козакуйте, козаки», вікторини «Шляхами козацької слави», «Козацькі обряди», «Село з цілющою водою», урок мужності «Ми пишаємось, що ми – українці», «Пишаємось вами за вірність військовій присязі», «Партизанський рух», «Вони не з легенди», «Вулиці нашого міста, що названі іменами героїв ВВв», «Діти і війна»,«Ордени та медалі моєї родини», «Ви – перемогли. Ми – пам’ятаємо», «Партизанський рух». Усний журнал «Я люблю Україну». обласний етап конкурсу «Розкрилля душі», інформаційні куточки «Готуємось до ДПА»" . І фотки такі – шевченківське свято, патріотична виставка квітів, патріотичний урок в бібліотеці, святкування з нагоди якогось там ушанування.

Серйозно, мене реально стошнило. Більше 35ти років минуло і
зовсім нічого не змінилось. Абсолютно ті самі свята, та сама формальність, ці самі бляха букети, тобто ікебана "Слава спортсменам України", ті самі зустрічі з ветеранами, тепер АТО, той самий фальшивий пафос, караваї, офіціоз і звіти. Невже радянський досвід патріотичного виховання не показав, що це все не працює абсолютно? Ще при моїй пам"яті проводились свята "15 республік 15 сестер", уроки мужності "касаясь трьох вєлікіх окєанов", а тепер у нас войнушка.

І що ми бачим? Знову те саме.

Я от думаю, що український вчитель, коли потрапить до німецької школи, його кондратій хватить. Ні тобі інформаційних куточків з пшеничними снопами, ні стендів "Гьотє наш керманич" (скільки я за своє шкільне життя цих патріотичних стендів перемалювала, мрак). Тобто інформаційний куточок ніби і є, але це така свалка проспектів, флаєрів і заляпана дошка об”яв "хор сьогодні збирається в такому-то класі після обіду", "запис на екскурсію до замку", "хто згубив рукавички, звертайтесь в секретаріат". В класах на стіні якщо щось і є, то це намальовані плакати до поточної теми – приклеєні як попало, різних розмірів і написані як попало. Головне зміст. В коридорах на стінах учнівські роботи і столи з інсталяціями, макетами, проектами. Нову недавно робили – гігантська скульптура зі старих черевиків прямо в холі. Позашкільні проекти повинні виглядати так.



І ще. Перший крок інноваційної освітньої реформації повинен виглядати так: відмінити патріотично-виховну роботу в школі взагалі. Заборонити словосполучення "патріотично-виховна робота" . Якщо в країні буде все гаразд, то і так всі будуть вихованими патріотами.

І ще особиста інновація. Заборонити конкурси букетів, якщо це не конкурси флористів. Бо це за крок до конкурсу патріотичних страв, зачісок, патріотичного макіяжу і патріотичного педікюру.

Про пшеницю 2/ Про пшеницу 2

Перш, ніж прочитати те, що буде написано нижче, варто освіжити знання дворічної давнини. Отже, спочатку читаємо
ось цей пост. Він короткий, але інформативний і не нудний.

Два роки тому вчені почали перші розкопки в пшеничному геномі і подивимось, куди вони просунулись за два останніх роки. Влітку минулого року Science випустив окремий номер
Slicing the wheat genome, присвячений сторіччю
Нормана Борлога. Номер містить ряд статей про нові знахідки в геномі і деякі певні закономірності.

Якщо ви уважно прочитали пост по лінку, то вже знаєте, що геном пшениці складається з трьох диплоїдних геномів. Для лінивих процитую, бо це важливо "Виник цей гібрид імовірно 8000 років тому. Спочатку десь півмільйона років тому трапилася гібридизаційним аномалія між
Triticum urartu (геном АА) з невідомим звіром, але ймовірно це був якийсь
Sitopsis (геном ВВ). Вийшла тетраплоїдних полба
Triticum dicoccum (ААВВ). Потім ця тетраплоїдних полба схрестилася з диплоїдним егілопсом
Aegilops tauschii (геном DD) і теж там хромосоми не розійшлися по домівках, а получився такий ось гексаплоїдний монстр AABBDD." Геном пшениці містить близько 124 000 генів, він в 40 разів більший, ніж геном рису і в 7 разів більший, ніж геном кукурудзи.

Подібного "монстра" вдалось відтворити штучно і я про це
також писала. Цей "монстр" називається синтетична пшениця.

Тепер ми цілком готові дізнатись, що ще новенького викопали в геномі пшениці. От уявіть собі, що в одній клітині зустрілися три геноми. У кожного своя програма, щодо того, як має розвиватись організм, коли і де який ген вмикається, який вимикається. При злитті геномів спостерігається так званий геномний шок, як його назвала Барбара МакКлінток на церемонії вручення Нобелівської премії. Індукуються мобільні елементи геному, зростає частоста мутагенезу, реструктуризуються геноми, аби компенсувати негативний ефект від неузгодженої роботи геномів. В результаті геноми якось домовляються і узгоджують своє співіснування, а у рослини формується нова фенотипова ознака.

Після таких пертурбації геноми трошки оклигують і починають вирішувати, хто тут головний і за що він буде відповідати. Спостерігається певна асиметрія в ролях геномів. Так геном АА визначає морфологічну ознаку та зовнішній вигляд, ВВ – стійкість до хвороб, DD – пекарські якості зерна і схильність до уражень. Але жоден з них не демонструє виразну домінантність. Вибачаюсь, що доводиться вдаватись до таких ламаркістських формулювань, це виключно художній прийом, так його і сприймайте.

Тому що, не дивлячись на розподіл ролей, кожен з цих геномів залишається більш-менш автономним і працює так, як йому "зручно". Спочатку два геноми ААВВ притирались 8 млн років, але коли до них підселився геном DD, то їм довелось передомовлятись по новому. Гібридизація цілих геномів – це дуже потужний еволюційний механізм, який не йде в порівняння з поодинокими мутаціями. Не втомлююсь повторити, що ГМО в порівнянні з пшеницею – це дитяча хлопавка в порівнянні з ядерним вибухом.

Щось підкручувати в цьому геномі дуже важко. Зменшують довжину стебла – підвищують стійкість до полягання. Але разом з тим, близькість колоска до землі, підвищує ймовірність ураження хворобами. Я
також колись писала, як вдалось відредагувати три подібні гени, по одному в кожному з геномів, одним махом. Це ювелірна робота.

Наразі зусилля селекціонерів направлені на пошуки генетичних маркерів і донорів ознак, так щоб ворочати не декількома генами, а цілими шматками геномів. І я вам скажу, що це без перебільшень нагадує конструювання космічних апаратів по кількості інтелектуальних зусиль і фінансів, які туди спрямовані. Прямо якась гонка продовольчих озброєнь.



________________________________________
____________________________

Прежде, чем прочитать то, что будет написано ниже, стоит освежить знания двухлетней давности. Итак, сначала читаем
вот этот пост. Он короткий, но информативный и не скучный.

Два года назад ученые начали первые раскопки в пшеничном геноме, а теперь посмотрим, куда они продвинулись за два последних года. Летом прошлого года Science выпустил отдельный номер
Slicing the wheat genome, посвященный столетию
Нормана Борлога. Номер содержит ряд статей о новых находках в геноме и некоторые определенные закономерности.

Если вы внимательно прочитали пост по ссылке, то уже знаете, что геном пшеницы состоит из трех диплоидных геномов. Для ленивых процитирую, потому что это важно "Возник этот гибрид вероятно 8000 лет назад. Сначала где-то полмиллиона лет назад случилась гибридизационным аномалия между
Triticum urartu (геном АА) с неизвестным зверем, но вероятно это был какой
Sitopsis (геном ВВ). Получилась тетраплоидный полба
Triticum dicoccum (ААВВ). Затем эта тетраплоидный полба скрестилась с диплоидным эгилопс
Aegilops tauschii (геном DD) и тоже там хромосомы не разошлись по домам, а получился такой вот гексаплоидный монстр AABBDD." Геном пшеницы содержит около 124000 генов, он в 40 раз больше, чем геном риса и в 7 раз больше, чем геном кукурузы.

Подобного "монстра" удалось воссоздать искусственно и я об этом
также писала. Этот "монстр" называется синтетическая пшеница.

Теперь мы готовы узнать, что еще новенького раскопали в геноме пшеницы. Вот представьте себе, что в одной клетке встретились три генома. У каждого своя программа, о том, как должен развиваться организм, когда и где какой ген включается и выключается. При слиянии геномов наблюдается так называемый геномный шок, как его назвала Барбара МакКлинток на церемонии вручения Нобелевской премии. Активируются мобильные элементы генома, растет частота мутагенеза, геномы реструктуризируются, чтобы компенсировать негативный эффект от несогласованной работы. В результате геномы как-то договариваются между собой и согласовывают свое сожительство, а у растения формируется новыя фенотипическй признак.

После таких пертурбаций геномы немного отходят и начинают решать, кто здесь главный и за что он будет отвечать. Наблюдается определенная асимметрия в ролях геномов. Так геном АА определяет морфологическое признак и внешний вид, ВВ – устойчивость к болезням, DD – пекарские качества зерна и склонность к поражениям. Но ни один из них не демонстрирует выраженную доминантность. Извиняюсь, что приходится прибегать к таким ламаркистским формулировкам, это исключительно художественный прием, так его и воспринимайте.

Потому что, несмотря на распределение ролей, каждый из этих геномов остается более или менее автономным и работает так, как ему "удобно". Сначала два генома ААВВ притирались 8 млн лет, но когда к ним подселился геном DD, то им пришлось передоговариваться по новой. Гибридизация целых геномов – это очень мощный эволюционный механизм, который не идет в сравнение с единичными мутациями. Не устаю повторить, что ГМО по сравнению с пшеницей – это детская хлопушка по сравнению с ядерным взрывом.

Что-то подкручивать в этом геноме очень трудно. Укорачивают длину стебля – повышают устойчивость к полеганию. Но вместе с тем, близость колоска к земле повышает вероятность поражения болезнями. Я
тоже когда-то писала, как удалось одним махом отредактировать три похожие гена, по одному из каждого генома. Это ювелирная работа.

Сейчас усилия селекционеров направлены на поиски генетических маркеров и доноров признаков, так чтобы ворочать не несколькими генами, а целыми кусками геномов. И я вам скажу, что это без преувеличений напоминает конструирование космических аппаратов по количеству интеллектуальных усилий и финансов, которые туда направлены. Прямо гонка продовольственных вооружений.

87,5%

Колись наша вчителька приказувала як мантру "У тебе своя голова на плечах є?". Я тоді гадала, що власна голова це гарантія проти необдуманих кроків. Насправді це зовсім не так. Я з цікавістю спостерігаю аргументи росіян щодо агресії проти України. Це дуже нагадує експеримент Мілгрема. Я далеко не перша, кому це спало на думку і одна з мільйонів, що замислюється
над феноменом – яким чином притомні люди продовжують вірити очевидній брехні.

Спочатку нагадаю про експеримент Мілгрема, раптом ще в інтернеті існують люди, які про нього не чули, хоч я згадувала про нього двічі.

В експерименті беруть участь три людини: експериментатор, піддослідний і актор, який вдає іншого піддослідного учня. Експериментатор дає завдання вчителю навчити учня. Якщо учень робить помилки, то вчитель б”є його струмом, тиснучи на кнопку і поступово підвищуючи напругу. Якщо учитель починає вагатись, то експериментатор підбадьорює його і той продовжує екзекуцію учня.

Учитель переконаний, що експеримент необхідний – "
так треба". Він також переконаний, що він не буде нести відповідальність за наслідки. Лише 12,5% екзекуторів зупинились на напрузі 300V, коли в жертви з”явилися перші ознаки невдоволення і відповіді перестали надходити. А 87,5 % продовжили. Вам знайома ця цифра?

Насправді експеримент не про те, що людина людині вовк (хоч і про це також), а про роль самого експериментатора. Коли самого експериментатора забирали з досліду, то люди знову ставали як люди і навіть не розпочинали знущання. Це експеримент про авторитет однієї людини і схильність маси йому підкорятись.

Є керівництво країни, яке має на меті агресію. Пояснює його цілим спектром аргументів на всі смаки: геополітичні інтереси, нацисти при владі, хохли вкрали газ, за це діди воювали, інакше вони нападуть на нас, вони заборонили російську мову, захистити російськомовних, підтримати новоросію, боротися з олігархами, проти НАТО, Штатам можна, а нам ні?, зупинити майдан, вони нас ненавидять і завжди ненавиділи (потрібне підкреслити), вони захотіли в Європу, до розбещених содомітів, зрадили слов”ян, ми гарно замаскуємось, їх треба провчити. Насправді тут може бути будь-який аргумент, як я вже усвідомила з історії про ГМО – від пріонів до повної загибелі живого на Землі.

Розпочинається військове втручання, а пересічний росіянин починає тиснути на кнопки з напругою, бо "
так треба". Тут починається найцікавіше. Коли виникає невідповідність гаслам зверху, то не потрібно жодних методичок, аби пояснити, чому саме "
так треба". Людина сама собі починає пояснювати, чому "
так треба". І це зовсім не дивно. Подвійна мораль має свої еволюційні корні. Пізніші дослідження з людьми, які брали участь в експерименті, демонструють, що роль "садиста" викликала тривалу психологічну травму з наслідками 40 років після експерименту. Людям було неприємно усвідомлювати себе садистами, що знущались над жертвою "просто так". Тому ми ще почуємо багато цікавих пояснень і виправдань.

Але ми не забули, що це експеримент про авторитет однієї людини і схильність 87,5 % людей йому сліпо підкорятись. Зверніть увагу, це не зовсім рівень підтримки. Це, якщо хочете, така "
людська природа", одне з небагатьох одкровень, яке ми про себе знаємо завдяки Мілгрему – готовність продовжувати насилля (вербальне або реальне), доки є авторитет, який бере на себе всю відповідальність.

При цьому тепер і у самого авторитету нема іншого виходу, крім як це продовжувати. І він продовжує: "Мы вынуждены начать работу по возврату Крыма в состав России."

Інакше принаймні частина з цих 87,5 % оговтається і спитає себе: "У тебе своя голова на плечах є?".

Тейк хоум месидж: це надовго і з цим треба навчитись жити. З цієї точки зору росіяни не є чимось унікальним і це не є проявом якоїсь особливої російської ментальності. Це особливість, яка не має ні гендерних і освітніх переваг і характерна для будь-якої групи людей. Це абсолютно нормальні звичайні люди.

Ймовірність, що хтось оговтається при наявності авторитетного експериментатора – невелика. Погрожувати, звертатись до розуму, моралі і совісті, обіцяти неминучу розплату – марно. Мілгрем фіксував моменти, коли люди і не хотіли далі тиснути, але мучались, заламували руки, страждали, але продовжували.

Велкам месидж: любі 87,5 % росіян. У вас немає іншого виходу, як тиснути на кнопки і завдавати Україні біль, підтримувати і виправдовувати російську військову агресію. Вам пояснили численими аргументами, що це так треба. Наводити їх тут в коментарях зовсім не варто. Я в курсі. І ми, і ви знайдемо сили це пережити. Все буде добре.

З цього приводу геніальний вірш геніального Іздрика

усе буде добре хоч буде непросто –

пітьма на пітьму наповзає мов хмара

для світла залишиться крихітний острів

та буде той остров у кожної пари

усе буде добре для доброго слова

для доброї думки і доброго діла

та світ буде важко почати віднова

і бога зачати із грішного тіла

усе буде добре під небом померклим

у сутінках дня і у темряві ночі

та буде непросто забути померлих

й простити гріхи материнські і отчі

усе буде добре як поміж собою

живих не ділити на свого й чужого

та буде нелегко із іскри малої

роздмухати вогник і сонце із нього

найважче на світі – і кожен це знає –

свобода у виборі власного світу

пітьми як такої насправді ж немає

це – лиш добровільна відмова від світла

і вибір такий не складніший дилеми

пройти по мосту чи зіскочити з мосту

тож я собі вірю що все недаремно

й усе буде добре.. і все буде просто..



________________________________________
__________

Когда-то наша учительница приговаривала как мантру "У тебя своя голова на плечах есть?". Я тогда думала, что собственная голова это гарантия против необдуманных шагов. На самом деле это совсем не так. Я с интересом наблюдаю аргументы россиян относительно агрессии против Украины. Это очень напоминает эксперимент Милгрэма. Я далеко не первая, кому это пришло в голову и одна из миллионов, хто задумывается
над феноменом – каким образом вменяемые люди продолжают верить очевидной лжи.

Сначала напомню об эксперименте Милгрэма, вдруг еще в интернете есть люди, которые о нем не слышали, хоть я и упоминала его дважда.

В эксперименте участвуют три человека: экспериментатор, испытуемый и актер, представляющий подопытного ученика. Экспериментатор дает задание учителю научить ученика. Если ученик делает ошибки, то учитель бьет его током, нажимая кнопку и постепенно повышая напряжение. Если учитель начинает колебаться, то экспериментатор подбадривает его и тот продолжает экзекуцию ученика.

Учитель убежден, что эксперимент необходим – "
так надо". Он также убежден, что он не будет нести ответственность за последствия. Лишь 12,5% экзекуторов остановились на напряжении 300V, когда у жертвы появились первые признаки недовольства и ответы перестали поступать. А 87,5% продолжили. Вам знакома эта цифра?

На самом деле эксперимент не о том, что человек человеку волк (хоть об этом тоже), а о роли самого экспериментатора. Если самого экспериментатора забирали из опыта, то люди снова становились как люди и даже не начинали издевательства. Это эксперимент об авторитете одного человека и склонность массы ему подчиняться.

Есть руководство страны, имеющее целью агрессию. Объясняет его целым спектром аргументов на все вкусы: геополитические интересы, нацисты у власти, хохлы украли газ, за ​​это деды воевали, иначе они нападут на нас, они запретили русский язык, защитить русскоязычных, поддержать новороссию, бороться с олигархами, против НАТО, Штатам можно, а нам нет?, остановить майдан, они нас ненавидят
и всегда ненавидели, они захотели в Европу, к развращенным содомитом, предали славян, мы хорошо замаскируемось, их надо проучить (нужное подчеркнуть). На самом деле здесь может быть любой аргумент, как я уже осознала из истории о ГМО – от прионов до полной гибели живого на Земле.

Начинается военное вмешательство, а рядовой россиянин начинает давить на кнопки с напряжением, поскольку "
так надо". Здесь начинается самое интересное. Когда возникает несоответствие лозунгам сверху, то не нужно никаких методичек, чтобы объяснить, почему именно "
так надо". Человек сам себе начинает объяснять, почему "
так надо". И это вовсе не удивительно. Двойная мораль имеет свои эволюционные корни. Более поздние исследования с людьми, которые участвовали в эксперименте, показывают, что роль "садиста" вызвала длительную психологическую травму с последствиями и 40 лет после эксперимента. Людям было неприятно осознавать себя садистами, которые издевались над жертвой "просто так". Поэтому мы еще услышим много интересных объяснений и оправданий.

Но мы не забыли, что это эксперимент об авторитете одного человека и склонность 87,5% людей ему слепо подчиняться. Обратите внимание, это не совсем уровень поддержки. Это, если хотите, такая "
человеческая природа ", одно из немногих откровений, которое мы о себе знаем благодаря Милгрэму – готовность продолжать насилие (вербальное или реальное), пока есть авторитет, который берет на себя ответственность и объясняет, что так надо.

При этом у самого авторитета нет другого выхода, кроме как это продолжать. И он продолжает: "Мы вынуждены начать работу по возврату Крыма в состав России."

Иначе по крайней мере часть из этих 87,5% оправится и спросит себя: "У тебя своя голова на плечах есть?"

Тейк хоум мессидж: это надолго и с этим нужно научиться жить. С этой точки зрения россияне не являются чем-то уникальным и это также не есть проявлением какой-то особой российской ментальности. Это особенность, которая не имеет ни гендерных, ни образовательных преимуществ и характерна для любой группы людей. Это абсолютно нормальные обычные люди.

Вероятность, что кто-то придет в себя при наличии авторитетного экспериментатора – небольшая. Угрожать, взывать к разуму, морали и совести, обещать неизбежную расплату – бесполезно. Милгрэм фиксировал моменты, когда люди и не хотели дальше давить, но мучались, заламывали руки, страдали, но продолжали.

Велкам мессидж: дорогие 87,5% россиян. У вас нет другого выхода, как давить на кнопки и приносить Украине боль, поддерживать и оправдывать российскую военную агрессию. Вам объяснили многочисленными аргументами, что это так надо. Приводить их здесь в комментариях вовсе не стоит. Я в курсе. И мы, и вы найдем силы это пережить.

По этому поводу гениальный стих гениального Издрыка

усе буде добре хоч буде непросто –

пітьма на пітьму наповзає мов хмара

для світла залишиться крихітний острів

та буде той остров у кожної пари

усе буде добре для доброго слова

для доброї думки і доброго діла

та світ буде важко почати віднова

і бога зачати із грішного тіла

усе буде добре під небом померклим

у сутінках дня і у темряві ночі

та буде непросто забути померлих

й простити гріхи материнські і отчі

усе буде добре як поміж собою

живих не ділити на свого й чужого

та буде нелегко із іскри малої

роздмухати вогник і сонце із нього

найважче на світі – і кожен це знає –

свобода у виборі власного світу

пітьми як такої насправді ж немає

це – лиш добровільна відмова від світла

і вибір такий не складніший дилеми

пройти по мосту чи зіскочити з мосту

тож я собі вірю що все недаремно

й усе буде добре.. і все буде просто..

И мой корявый малолитературный перевод близко к тексту.

все будет прекрасно хоть не просто –

мгла на мглу наползает как мара

для света останется лишь крохотный остров

и будет тот остров для каждой пары

все будет прекрасно для доброго слова

для мысли хорошей и доброго дела

и мир будет трудно начать сызнова

и бога зачать с грешного тела

все будет прекрасно под небом померкшим

в сумерках дня и в мрачности ночи

и будет непросто забыть умерших

грехи простить материнские и отчи

все будет прекрасно как между собой

живых не делить на своих и чужого

и будет непросто из искры малой

раздуть огонек и солнце из него

сложнейшее в мире – и всяк это знает –

свобода в выборе личного места

тьмы таковой вообще не бывает

это – лишь добровольный отказ от света

и выбор такой не сложнее вопроса

пройти по мосту или спрыгнуть с моста

и я себе верю что все не напрасно

все будет прекрасно .. и все будет просто ..